106 
І він переказав містерові Візлі підслухану розмову між Мелфоєм та Снейпом. Розповідаючи, Гаррі помітив, що Люпин легенько повернув голову і вбирав кожнісіньке слово. Коли Гаррі закінчив, запала тиша, в якій лунав лише спів Целестини.
«О, моє серце, вирвав хто тебе?
Якими чарами з грудей моїх навіки…»
- Гаррі, а ти не думав, - порушив мовчанку містер Візлі, - що Снейп просто прикидався?
- Прикидався, що пропонує допомогу, щоб вивідати, що задумав Мелфой?-договорив за нього Гаррі. - Я так і думав, що ви це скажете. Але як ми можемо знати?
- А це не наша справа, - раптом втрутився Люпин. Він одвернувся від каміна й дивився тепер просто на Гаррі. - Це Дамблдорова справа. Дамблдор довіряє Северусу, і цього нам усім має вистачати.
- Але, - не вгавав Гаррі, - якщо припустити… просто припустити, що Дамблдор помиляється щодо Снейпа…
- Таке припускали вже багато разів. Усе врешті-решт зводиться до того, довіряти Дамблдорові чи ні. Я довіряю; отже, довіряю й Северусу.
- Але ж Дамблдор може й помилятися, - наполягав Гаррі. - Він сам про це казав. А вам…
Він подивився Люпинові в очі.
- …а вам, якщо чесно, подобається Снейп?
- Мені Северус не може подобатися чи не подобатися, - відповів Люпин. - Ні, Гаррі, я правду кажу, - додав він, бо Гаррі іронічно скривився. - Ми ніколи не станемо душевними друзями; надто багато всього неприємного було між Джеймсом, Сіріусом та Северусом. Але я ніколи не забуду, що цілий той рік, протягом якого я викладав у Гоґвортсі. Северус щомісяця виготовляв для мене зілля-вовкотруту, й робив це бездоганно, так, що я не страждав, як завжди це зі мною буває, коли місяць уповні.
- Але він «випадково» проговорився про те, що ви вовкулака, й вам довелося покинути школу! - сердито нагадав Гаррі.
Люпин стенув плечима.
- Ця новина все одно просочилася б. Усі ми знали, як він прагне перебрати мою посаду; проте він міг завдати мені значно гіршої шкоди, підробивши вовкотруту. Та він дбав про моє здоров'я. І я йому вдячний.
- А може, він не посмів псувати вовкотруту, бо за ним стежив Дамблдор? - припустив Гаррі.
- Гаррі, ти його просто ненавидиш. - осміхнувся Люпин. - І я тебе розумію; маючи такого батька, як Джеймс, і такого хрещеного, як Сіріус, ти успадкував давні упередження. Обов'язково перекажи Дамблдорові все, що ти розповів нам з Артуром, лише не сподівайся, що він з тобою погодиться; не сподівайся навіть, що його здивують твої слова. Цілком можливо, що Северус розпитував Мелфоя за Дамблдоровим наказом.
«…без серця дні мої сумні, то ж поверни його мені!»
Целестина завершила пісню на довгій і пронизливій ноті, після чого з радіоприймача залунали бурхливі оплески, до яких із захватом приєдналася місіс Візлі.
- Тсе вше кінетсь? - голосно запитала Флер. - Слава Б'огу, яка шахлива…
- Бажаєте щось випити перед сном? - ще голосніше перебила її місіс Візлі, зіскочивши з місця. - Кому яєчного лікерчику?
- А чим ви останнім часом займалися? - запитав Гаррі в Люпина, коли місіс Візлі побігла по лікер, а всі інші почали потягатися й вести неквапливі бесіди.
- Був у підпіллі, - відповів Люпин. - Майже в буквальному розумінні. Ось чому я, Гаррі, не міг тобі писати; відсилаючи листи, я міг себе ненароком викрити.
- Як це?
- Я жив серед таких, як сам, - пояснив Люпин. - Серед вовкулак, - додав він, побачивши, що Гаррі його не зрозумів. - Ледь чи не всі вони підтримують Волдеморта. Дамблдорові потрібен був шпигун, і я зміг прислужитися… кваліфіковано.
У його словах відчувалася гіркота, і він, мабуть, сам це зрозумів, бо трохи лагідніше всміхнувся й сказав:
- Я не нарікаю; це необхідна робота, і хто б її виконав краще за мене? Проте нелегко було втертися їм у довіру. На мені залишилися безпомильні ознаки перебування серед чарівників, тоді як вони уникали нормального середовища й жили як вигнанці, перебиваючись крадіжками… а то й убивствами.
- А чому їм подобається Волдеморт?
- Вони гадають, що за його панування житимуть краще, - пояснив Люпин. -А важко щось доводити, коли між ними Ґрейбек…
- Хто такий Ґрейбек?
- А ти хіба про нього не чув?-Люпинові руки судомно стисли коліна. - Фенрір Ґрейбек, мабуть, найлютіший з усіх нині живих вовкулак. Він вважає, що це його призначення в житті - покусати й заразити якомога більше людей; він прагне створити стільки вовкулак, щоб перемогти чарівників. У подяку за його послуги Волдеморт пообіцяв йому винагороду. Ґрейбек спеціалізується на дітях… треба кусати їх змалечку, повчає він, і виховувати безбатченками, виховувати в них ненависть до нормальних чаклунів. Волдеморт погрожує нацькувати його на людських синів і дочок, а Волдеморт словами не розкидається.
106 
