Особенно,... 
178 
Гаррі ще раз глянув угору на скелю й відчув, як пробіг мороз по спині.
- Але його мета… і наша… лежить трохи далі. Ходімо.
Дамблдор підкликав Гаррі до самісінького краю стрімчака, звідки вервечка заглибин, що слугували опорами для ніг, вела вниз до валунів, напівзанурених у воду ближче до великої скелі. Спуск був вельми ненадійний, і Дамблдор, якому трохи заважала всохла рука, рухався поволі. Валуни були слизькі від морської води. Гаррі відчував на обличчі холодні солоні бризки.
- Лумос, - промовив Дамблдор, коли ступив на най ближчий до урвища валун. Тисячі золотистих цяток світла заіскрилися на темній поверхні води; чорна кам'яна стіна за його спиною теж освітилася.
- Бачиш? - тихо запитав Дамблдор, підіймаючи чарів ну паличку. Гаррі помітив у скелі розколину, в якій струменіла, вируючи, темна вода.
- Ти не проти трохи змокнути?
- Ні,-відповів Гаррі.
- Тоді знімай плащ-невидимку… тут він не потрібен… і стрибаймо.
І з несподіваною спритністю як для такого немолодого чоловіка Дамблдор зісковзнув з валуна, шубовснув у море й бездоганним брасом поплив до темної розколини, три маючи сяючу чарівну паличку в зубах. Гаррі скинув плаща, запхнув його в кишеню й стрибнув слідом.
Вода була крижана;мокрий одяг сковував рухи й тягнув на дно. Глибоко вдихаючи, аж ніздрі вбирали запах солі й водоростей, Гаррі плив за мерехтливим зникомим світлом, що заглиблювалося усе далі й далі у скелю.
Розколина незабаром перетворилася на темний тунель, який, як подумалося Гаррі, ущерть заливає вода під час припливу. Слизькі стіни, відстань між якими не перевищувала метра, у світлі Дамблдорової чарівної палички виблискували, наче мокрий асфальт. Трохи далі тунель завернув ліворуч, і Гаррі побачив, що він тягнеться далеко вглиб скелі. Він і далі плив за Дамблдором, зачіпаючи пучками занімілих пальців шорстке мокре каміння.
Згодом він побачив, що Дамблдор попереду вже вилазить з води, поблискуючи сріблястим волоссям і темною мантією.
Коли Гаррі доплив до того місця, то виявив східці, що вели до великої печери. Він став на них і. тремтячи від холоду, виліз у застигле морозне повітря; з мокрющого одягу струменіла вода.
Дамблдор стояв посеред печери, високо піднявши чарівну паличку, й помалу обертався, обводячи поглядом стіни й стелю.
- Так. це саме тут. - сказав він.
- А як ви знаєте?- прошепотів Гаррі.
- Тут відчуваються чари,-просто відповів Дамблдор.
Гаррі не знав, чи то він тремтів від холоду, що пронизував до кісток, чи теж від усвідомлення присутності чарів. Він спостерігав за Дамблдором. що й досі обертався на місці, очевидно, зосереджуючись на якихось невидимих для Гаррі речах.
- Це лише сіни, передпокій. -сказав Дамблдор за мить. -Треба проникнути всередину… тепер на нашому шляху постануть перешкоди, створені Лордом Волдемортом. а не самою природою…
Дамблдор підійшов до стіни печери й погладив її пучка ми зчорнілих пальців, бурмочучи якісь слова чудернацькою мовою, що її Гаррі не розумів. Двічі Дамблдор обійшов довкола печери, промацуючи кожнісінький сантиметр шорсткого каміння, а іноді зупинявся й обмацував пальцями якусь окрему.ділянку, аж нарешті завмер на місці, приклавши долоню до стіни.
- Тут.-сказав він.-Заходити треба тут. Вхід приховано.
Гаррі не питав, звідки Дамблдор це знає. Він ще не бачив чаклуна, який би все робив саме отак - за допомогою звичайних поглядів та доторків: але Гаррі давно вже збагнув, що вибухи й дим найчастіше бувають свідченнями дурості, а не майстерності.
Дамблдор одійшов від стіни печери й націлив на неї чарівну патичку За мить там з'явилися сліпучо-білі обриси арки, немовби 3 ззаду підсвітили потужним світлом.
- Ви з-зуміли! - цокотів зубами Гаррі, та не встигли ці слова зірватися йому з вуст, як обриси зникли, залишивши ту саму голу й міцну кам'яну поверхню. Дамблдор озирнувся.
- Вибач, Гаррі, я й забув, - він спрямував на нього чарівну паличку-й одяг Гаррі миттю став теплий і сухий, наче повисів біля палаючого вогнища.
- Дякую, - зрадів Гаррі, але Дамблдор знову зосередився на міцній стіні печери. Він не вдавався до чарів, а просто стояв і пильно дивився, немовби побачив якийсь надзвичайно цікавий напис.
Гаррі не рухався; він не хотів відволікати зосередженого Дамблдора.
Це тривало цілих дві хвилини, а тоді Дамблдор тихо сказав:
- Не може бути. Так грубо.
- Що таке, пане професоре?
- Я так собі думаю, - Дамблдор сягнув здоровою рукою в мантію і вийняв короткий срібний ніж, схожий на той, яким Гаррі кришив складники для настоянок та відварів, - що з нас вимагають плати за прохід.
178 
