ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  177  

- Тобі знадобиться те, що в них загорнуто, це фелікс-феліціс. Поділите на трьох - ви і Джіні. Попрощайтеся з нею від мене. Мушу бігти, Дамблдор уже чекає…

- Ні! - вигукнула Герміона, коли збентежений Рон розгорнув шкарпетку з крихітною пляшечкою золотистого відвару. - Нам воно не потрібне, бери краще ти, хтозна, з чим тобі там доведеться мати справу.

- Я не пропаду, я буду з Дамблдором, - заперечив Гаррі. -Я хочу знати, що з вами все буде добре… та не дивися так, Герміоно! До зустрічі…

І він поспіхом виліз крізь отвір за портретом і побіг до вестибюлю.

Дамблдор уже чекав біля дубових вхідних дверей. Гаррі, хекаючи й тримаючись за бік, підбіг до нього.

- Накинь, будь ласка, плащ-невидимку,-звелів Дамблдор, зачекав, поки Гаррі це зробить, і сказав: -Дуже добре. То ходімо?

І Дамблдор негайно рушив кам'яними сходами. Його дорожній плащ ледь-ледь ворушився в застиглому літньому повітрі. Гаррі, накритий плащем-невидимкою, усе ще важко дихаючи й заливаючись потом, намагався не відставати.

- Пане професоре, а що подумають люди, побачивши. Що ви кудись ідете?-запитав Гаррі, маючи на увазі Мелфоя та Снейпа.

- Що я пішов у Гоґсмід випити чарочку, - безтурботно відповів Дамблдор. - Я часом забігаю до Розмерти або відвідую «Кабанячу голову»… принаймні створюю таке враження. Так дуже непогано вдається замаскувати свій справжній маршрут.

Сутінки поступово густішали. Повітря просякло пахощами теплої трави, озерної води й диму з Геґрідової хатини. Важко було повірити, що попереду на них чекає щось небезпечне чи загрозливе.

- Пане професоре. - тихенько запитав Гаррі, коли вдалині забовваніла брама, - ми будемо являтися?

- Так. - підтвердив Дамблдор. -Ти ж уже вмієш являтися?

- Так. - сказав Гаррі, - Але ще не маю дозволу.

Він відчував, що краще казати правду; а що. як він усе зіпсує, опинившись за сотні миль від того місця, куди мав потрапити?

- Нічого, - заспокоїв його Дамблдор, - я ще раз тобі допоможу.

Вони вийшли з брами й завернули на присмеркову безлюдну дорогу до Гоґсміда. Швидко темніло, і коли вони дісталися Високої вулиці, була вже справжня ніч. У вікнах над крамничками мерехтіло світло, а коли вони підійшли до «Трьох мітел», то почули звідти пронизливий крик.

- …вимітайся!-кричала мадам Розмерта. виштовхуючи якогось чаклуна-нечупару. - Ой, вітаю. Албусе… ти щось пізненько…

- Добрий вечір, Розмерто, добрий вечір… ти вже вибач, але я йду в «Кабанячу голову»… не ображайся, просто сьогодні хочеться спокійнішої обстановки.

За хвилину вони вже завернули за ріг у бічну вуличку, де порипувала вивіска з написом «Кабаняча голова», хоч вітерцю й не було. На відміну від «Трьох мітел», цей шинок, здавалося, був цілком порожній.

- Не треба туди заходити, - пробурмотів, озираючись, Дамблдор. - Головне, щоб ніхто нас не побачив… а тепер, Гаррі, поклади долоню мені на руку. Не треба міцно хапатися, я тебе просто скеровуватиму. На рахунок три… Раз… два… три…

Гаррі перекрутився. Відразу з'явилося те жахливе відчуття, ніби його проштовхують крізь вузесеньку гумову трубку; він не міг дихати, все тіло страшенно стисло, і ось, коли він уже було подумав, що задихнеться, невидимі обручі ніби лопнули, і він тепер стояв у прохолодній темряві, вдихаючи на повні груди свіже солоне повітря.


- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ-


Печера


Повітря пахло сіллю, шелестіли хвилі, прохолодний вітерець куйовдив Гаррі волосся, коли він дивився на освітлене місячним сяйвом море й на всіяне зорями небо. Він стояв на високому виступі темної скелі, а внизу пінилася й вирувала вода. Він озирнувся. Ззаду нависала ще вища скеля, прямовисна, чорна й бездушна. Кілька величезних кам'яних уламків-таких, як той, де стояли Гаррі й Дамблдор - мабуть, колись давно відкололися від тієї скелі. Краєвид був похмурий і суворий; море й каміння, ніде ні дерева, ні землі, ні трави чи піску.

- І що ти думаєш? - запитав Дамблдор. Так, ніби він цікавився думкою Гаррі, чи гарне це місце для пікніка.

- Сюди привозили дітей із сиротинця? - здивувався Гаррі, якому важко було уявити незатишніше місце для денної мандрівки.

- Не зовсім сюди, -уточнив Дамблдор. - Там, за скелями, є невеличке село. Сиріт, мабуть, привозили, щоб вони подихали морським повітрям і подивилися на хвилі. Я не думаю, що це місце хтось відвідував, окрім Тома Редла та його малих жертв. Жоден маґл не вибрався б на цей камінь, хіба що був би надзвичайно вправним скелелазом. Човнами теж неможливо сюди дістатися - хвилі навколо скель дуже небезпечні. Уявляю, як Редл спускався звідти вниз: чари, мабуть, придалися тут краще, ніж мотузки. І він затяг сюди двох дітлахів, мабуть, щоб просто потішитися, їх залякуючи. Та сама дорога сюди залякає кого завгодно.

  177