163 
— Та ґобліни теж не пухнасті кролики, —заперечив Рон. — Вони повбивали море наших. Вони теж не гребували нічим.
— Якщо ми почнемо сперечатися з Ґрипхуком, чия раса лицемірніша й жорстокіша, то він тим паче не захоче нам допомагати!
Запала тиша, бо друзі думали, як знайти вихід з цієї ситуації. Гаррі глянув у вікно на могилу Добі. Луна щойно поставила біля надгробка гілочку лаванди в слоїку з—під варення.
— Слухайте, — обізвався Рон, і Гаррі подивився на нього, — а якщо так: кажемо Ґрипхукові, що меч нам потрібен аж до самого сейфа, а там ми його віддамо. А в сейфі лежить підробка! Ми поміняємо мечі місцями й віддамо йому підробку.
— Роне, та ж він їх розрізнить краще за нас! — вигукнула Герміона. — Це ж саме він зрозумів, що сталася підміна мечів!
— Та поки до нього дійде, ми ноги в руки — і прощай ґоблін—воблін…
Він не витримав погляду, яким його зміряла Герміона.
— Це, — неголосно мовила вона, — просто підло. Попросити, щоб він допоміг, а потім ошукати? І ти ще дивуєшся, Роне, чому ґобліни не люблять чаклунів?
Ронові вуха почервоніли.
— Добре—добре! Я просто так собі подумав! А ти що скажеш?
— Треба запропонувати йому щось інше, не менш коштовне.
— Чудово. Зараз піду й принесу ще один старовинний меч ґоблінської роботи, а ти його гарно загорни в подарунковий папір.
І знову всі замовкли. Гаррі був переконаний, що ґоблін не погодиться ні на що інше, крім меча, навіть якби вони й мали щось не менш коштовне. Але ж цей меч — їхня єдина й незамінна зброя проти горокраксів.
Він на мить заплющив очі й прислухався до шуму моря. Думка, що Ґрифіндор міг украсти меча, була йому неприємна. Він завжди пишався тим, що ґрифіндорець. Ґрифіндор захищав маґлородців, це він зітнувся у двобої з любителем чистокровних Слизерином…
— Може, він бреше, цей Ґрипхук, — знову розплющив очі Гаррі. — Може, Ґрифіндор не брав меча. Як нам знати, що саме ґоблінова версія історії правдива?
— А яка тобі різниця? —здивувалася Герміона.
— Буде легше на душі, — відповів Гаррі.
Він глибоко вдихнув.
— Ми йому скажемо, що віддамо меча після того, як він нам допоможе проникнути в сейф… але постараємося не уточняти, коли саме він його отримає.
Ронове обличчя розпливлося в усмішці. Герміона, однак, дивилася з тривогою.
— Гаррі, не можна…
— Він його отримає, — вів далі Гаррі, — коли ми знищимо всі горокракси. Я все зроблю, щоб меч був у нього. Я дотримаю слова.
— Це може тривати роками! — сказала Герміона.
— Я це розумію, а йому знати не конче. Я йому не бреха тиму… по суті.
Гаррі зустрів її погляд з викликом — і водночас з соромом. Пригадалися слова, викарбувані над брамою Нурменґарда: "Для загального блага". Відкинув цю думку геть. Хіба є інший
вихід?
— Мені це не подобається, — сказала Герміона.
— Мені теж не дуже, — визнав Гаррі.
— А я вважаю, що це геніально, — знову скочив на ноги Рон. — Пішли йому скажемо.
Вони повернулися в найменшу спальню, і Гаррі зробив свою пропозицію, сформулювавши її так, щоб не називати точного часу передачі меча. Поки він говорив, Герміона, насупившись, дивилася в підлогу. Його це дратувало, він боявся, що вона зірве їхній задум. Але Ґрипхук ні на кого, крім Гаррі, не дивився.
— Ти даєш мені слово, Гаррі Поттер, що віддаси мені Ґри—фіндорів меч, якщо я тобі допоможу?
— Так, —підтвердив Гаррі.
— Тоді дай руку, —сказав ґоблін, простягаючи долоню.
Гаррі її потис. Не знав, чи не помітили ці чорні очі якоїсь каверзи в його очах. Але Ґрипхук відпустив його руку, сплеснув у долоні і сказав:
— Отже. Почали!
Було таке враження, ніби вони знову планують проникнути в міністерство. Задум почали розробляти в найменшій спальні, залишеній, на Ґрипхукове бажання, у напівтемряві.
— Я лише раз був у сховищі Лестранжів, — сказав Ґрипхук, — саме тоді, коли мені наказали покласти туди фальшивий меч. Це одна з найдревніших камер. Найстаріші чаклунські роди зберігають свої скарби на найглибшому рівні, де сховища найбільші й найкраще захищені…
Щодня на кілька годин вони зачинялися в малесенькій, наче кухонний сервант, кімнатці. Дні поволі переходили в тижні. Треба було подолати безліч перепон, зокрема й те, що їхні запаси багатозільної настійки вичерпувалися.
— її, фактично, вистачить лише для когось одного, — бід калася Герміона, підносячи під світло лампи густу й багнисту настійку.
— А цього й достатньо, —сказав Гаррі, вивчаючи намальовану Ґрипхуковою рукою схему найглибших переходів.
163 
