166 
— Ні… ні… я справді мушу вертатися, — сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і за кутався в дорожній плащ. — До побачення, до побачення… за кілька днів постараюся принести фотографії… усі будуть такі раді, що я вас побачив…
Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.
— Гаррі, ти — хрещений батько! — сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. — Це велика честь! Мої вітання!
Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.
— Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.
Білл завагався.
— Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.
Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.
— Я знаю ґоблінів, — сказав Білл. — Я працював у "Ґрінґотсі", коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів… чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. — І знову Білл завагався. — Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?
— Я не можу тобі сказати, — відповів Гаррі. — Вибач, Білле. За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер при несла чергову порцію порожніх келихів.
— Зачекай, — сказав їй Білл. — Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.
— Тоді я мушу дещо сказати, — вів далі Білл. — Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.
Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.
— Що ти маєш на увазі? — запитав він.
— Ми говоримо про цілком різні породи істот, — відповів Білл. — Ділові стосунки між чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі… та ти й сам це знаєш з "Історії магії". Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі ґобліни, а особливо ті, що працюють у "Ґрінґотсі", свято переконані, що чаклунам не можна довіряти у справах, пов'язаних із золотом і скарбами, бо чаклуни нібито анітрохи не шанують ґоблінське право власності.
— Я шаную… — почав було Гаррі, проте Білл похитав головою.
— Ти не розумієш, Гаррі. Щоб це збагнути, треба якийсь час пожити серед ґоблінів. Для ґобліна справжнім і законним господарем будь—якого предмета є його виробник, а не покупець. Усі речі ґоблінської роботи, за їхніми уявленнями, законно належать лише їм самим. —Але ж якщо цю річ купили…
— … тоді вони вважають, що той, хто заплатив гроші, тимчасово цю річ у них позичив. Але їм дуже важко змиритися з думкою про перехід речей ґоблінської роботи від одного чаклуна до іншого. Ти ж бачив Ґрипхукове обличчя, коли в нього на очах передавали ту діадему. Він цього явно не схвалював. Гадаю, що на його переконання, як і на думку його найзатятіших одноплемінників, її треба було негайно повернути ґоблінам, коли помер перший покупець діадеми. Вони вважають, що наші звичаї зберігати в себе предмети ґоблінської роботи, передаючи їх від одного чаклуна іншому без жодної доплати, нічим не кращі за крадіжку.
У Гаррі з'явилося лиховісне передчуття. Він волів би знати чи Білл здогадується про значно більше речей, ніж дозволяє собі тепер говорити.
— Я хочу сказати, Гаррі, — додав Білл, беручись за ручку дверей, — щоб ти був дуже обережний з тим, що обіцяєш ґоблінам. Проникнути у "Ґрінґотс" менш небезпечно, ніж зректися обіцянки, даної ґоблінові.
— Ясно, — сказав Гаррі, коли Білл уже відчинив двері, — дякую. Матиму це на увазі.
Коли він ішов слідом за Біллом до вітальні, йому стрельнула в голову чудернацька думка—безумовно, від випитого вина. Тедді Люпин матиме хрещеного батька такого ж відчайдуха, яким для Гаррі був Сіріус.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ —
Ґрінґотс
Плани було вивірено, підготовку завершено. У найменшій спальні в невеличкому скляному флакончику, що стояв на каміні, лежала одна—єдина довга, шорстка чорна волосина, знайдена на светрі, в якому Герміона була в Мелфоївському маєтку.
— І ще в тебе буде її чарівна паличка, — кивнув Гаррі на горіхову паличку, — тож, думаю, ти матимеш доволі пере конливий вигляд.
166 
