164 
Інші мешканці котеджу "Мушля" не могли не помітити, що щось відбувається, бо ж Гаррі, Рон та Герміона з'являлися тепер лише на спільних трапезах. Ніхто не питав зайвого, хоч Гаррі часто відчував, як замислено й стурбовано дивиться на них за столом Білл.
Що більше часу вони проводили разом, то глибше усвідомлював Гаррі свою неприязнь до ґобліна. Ґрипхук виявився неочікувано кровожерливий, кепкував з думки, чи відчувають біль дрібні істоти, і тішився з того, що їм, можливо, доведеться калічити інших чаклунів, щоб проникнути у скарбницю Лестранжів. Гаррі знав, що друзі поділяють цю неприязнь, однак вони на цю тему не говорили — Ґрипхук був їм потрібен.
Ґоблін дуже неохоче їв разом з усіма. Навіть тоді, як його ноги загоїлися, він усе одно просив, щоб йому, як і слабкому ще й досі Олівандеру, таці з їжею приносили до кімнати. Врешті Білл після гнівної тиради, виголошеної Флер, піднявся до нього нагору й повідомив, що таких послуг більше не буде. Відтоді Ґрипхук сідав з ними за тісний стіл, проте відмовлявся вживати ту саму їжу, вимагаючи, щоб йому подавали шматки сирого м'яса, корінці і гриби.
Гаррі відчував свою відповідальність за таке становище. Це ж він умовив усіх залишити ґобліна в котеджі " Мушля", щоб його допитати; це через нього вся родина Візлів змушена переховуватися, а Білл, Фред, Джордж і містер Візлі втратили роботу.
— Мені так прикро, — сказав він Флер, коли одного вітря ного квітневого вечора допомагав їй готувати вечерю. — Я ніколи не думав, що тобі доведеться усім цим займатися.
Вона щойно налаштувала ножі, які б різали м'ясо для Ґрипхука і Білла, бо Білл, відколи на нього напав Ґрейбек, надавав перевагу біфштексам з кров'ю. Коли ножі застукотіли, її роздратоване обличчя трохи пом'якшилось.
— 'Аггі, ти вгятував шиття моїй сестгі, я цього не забула. Чесно кажучи, це було не зовсім так, проте Гаррі вирішив
їй не нагадувати, що справжня небезпека Ґабріелі не загрожувала.
— До того ж, — Флер націлила чарівну паличку на каструльку з соусом, що стояла на плиті, й та відразу забулькотіла, — містег Олівандег сьогодні вветшегі вигушає до Мюгіель. Нам буде тгохи легше. Ґоблін, — вона насупилася при згадці про нього, — хай пегебигається вниз, до вітальні, а ви з ІЬном і Діном займете його кімнату.
— Та нам і у вітальні добре, — Гаррі знав, що Ґрипхукові дуже не сподобається ночувати на диванчику, а для їхніх планів було просто необхідно, щоб Ґрипхук мав гарний настрій. — Про нас не турбуйся. — А коли вона почала протестувати, додав: — Ми теж уже скоро зліземо вам з шиї, тобто Рон, Герміона і я. Ми у вас надовго не затримаємось.
— Що ти маєш на увазі? — чарівна паличка Флер націли лася на посудину з рисовою запіканкою, що зависла в повітрі. — Вам не мошна нікуди звідси вигушати, ви тут у безпетсі!
Вона тепер була дуже схожа на місіс Візлі, і Гаррі зрадів, що саме в цю мить відчинилися задні двері. Луна й Дін з мокрим від дощу волоссям занесли на кухню по оберемку хмизу, що прибився до берега.
— …і крихітні маленькі вушка, — розповідала Луна, — схожі на гіпопотамові, каже тато, тільки пурпурові й волохаті. А якщо захочеш їх покликати, то треба мугикати якусь мелодію. їм подобаються вальси, а швидкої музики вони не люблять…
Дін зніяковіло стенув плечима, проходячи за Луною повз Гаррі до вітальні, де Рон і Герміона вже накривали стіл для вечері. Скориставшись нагодою уникнути розпитувань, Гаррі схопив два глечики з гарбузовим соком і подався за ними.
— …а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав, але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з "Гоґвортського експреса", і я так і не потрапила додому на Різдво, —розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.
— Луно, ми ж тобі казали, — гукнула їй Герміона. — Той ріг вибухнув. То був ріг різкопроривця, а не зім'яторогого хропача…
— Ні, то був ріг хропача, — незворушно заперечила Луна. — Тато мені писав. Він уже, мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.
Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.
— Я скучатиму за вами, містере Олівандер, — підбігла до старого Луна.
— А я —за тобою, люба, — поплескав її по плечах Олівандер. — Ти мене надзвичайно підтримувала в тому жахливому місці.
164 
