162 
— Але чи справді він мертвий? —сказав Рон через три дні після прибуття в котедж. Гаррі дивився в далину над муром, що відділяв садок від краю кручі, коли його знайшли там Рон і Герміона. Він волів, щоб вони не приходили, бо не мав охоти втручатися в їхню суперечку.
— Так, Роне, мертвий! Будь ласка, не починай знову!
— Герміоно, а ти візьми факти, — не погоджувався Рон, говорячи через голову Гаррі, що й далі дивився на виднокрай. — Срібна лань. Меч. Око, яке побачив у дзеркальці Гаррі.
— Гаррі припускає, що око могло йому й привидітися! Правда, Гаррі?
— Могло, — відповів Гаррі, не дивлячись на неї.
— Але ж ти не думаєш, що воно привиділося? — не вгавав Рон.
— Ні, не думаю, — погодився Гаррі.
— От бачиш! — наполіг Рон, не даючи Герміоні розтулити рота. — Якщо це був не Дамблдор, то поясни, Герміоно, як Добі довідався, що ми були в підвалі?
— Не знаю… але як ти поясниш, що Дамблдор послав його до нас, хоч сам лежав у гробниці в Гоґвортсі?
— Не знаю, може, то був його привид!
— Дамблдор не повертався б назад як привид, — заперечив Гаррі. Він мало в чому був упевнений, коли це стосувалося Дамблдора, але принаймні в цьому не сумнівався. — Він пішов би далі.
— Як це "пішов би далі"? — не зрозумів Рон, та Гаррі не встиг нічого пояснити, бо ззаду пролунало:
— 'Аггі?
З котеджу вийшла Флер, її довге сріблясте волосся розвівав вітерець.
— 'Аггі, з тобою хотше поговогити Ґгіпгук. Він у наймен шій спальні, каже, що не хотше, щоб вас хтось підслухав.
Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона роздратовано пішла кудись за будинок.
Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого, хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до світлого, насиченого повітрям котеджу.
— Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, — сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями. — Хоч ґрінґотські ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти…
— Це чудово! — вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення. — Дякую тобі, Ґрипхуче, ми дуже…
— …в обмін, —твердо завершив речення ґоблін, — за винагороду.
Захоплений зненацька, Гаррі завагався.
— І скільки ж ти хочеш? У мене є гроші.
— Не за гроші, — заперечив Ґрипхук. — Гроші я маю. Його чорні очі заблищали; вони були зовсім без білків.
— Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора. Настрій у Гаррі різко впав.
— Це неможливо, — заявив він. — Вибач.
— Тоді, —м'яко сказав ґоблін, — виникають труднощі.
— Ми можемо дати тобі щось інше, — гаряче обізвався Рон. —Там, у Лестранжів, мабуть, повно всякого добра, ти собі вибереш, що захочеш.
Такого не треба було казати. Ґрипхук спалахнув.
— Я не злодій, хлопче! Я не зазіхаю на скарби, на які не маю права!
— Але ж меч —наш…
— Не ваш, — заперечив ґоблін.
— Ми ґрифіндорці, а він належав Ґодрику Ґрифіндору…
— А кому він належав до Ґрифіндора? — запитав ґоблін і випростався.
— Нікому,—відповів Рон,—він був виготовлений для нього.
— ні! —сердито вигукнув ґоблін, показуючи довгим пальцем на Рона. — Знову ця чаклунська зарозумілість! Цей меч належав Раґнукові Першому, а Ґодрик Ґрифіндор у нього вкрав! Це наш загублений скарб, шедевр ґоблінського мистецтва! Він належить ґоблінам! Меч — це плата за мою послугу! Погоджуйтесь, або як хочете! — погляд ґобліна палав гнівом.
Раррі зиркнув на друзів і сказав:
— Ґрипхук, нам треба порадитись, якщо ти не проти. Зачекаєш кілька хвилин?
Ґоблін похмуро кивнув головою.
У порожній вітальні Гаррі, насупившись і міркуючи, як бути, підійшов до каміна. Рон у нього за спиною сказав: —Та він насміхається. Ми не можемо віддати меч.
— Це правда? — запитав Гаррі в Герміони. — Ґрифіндор і справді його вкрав?
— Не знаю, — розгублено зізналася вона. —У чаклунській історії нерідко дуже побіжно згадується про ті прикрощі, що їх чаклуни завдавали іншим магічним расам, але я не пригадую жодного натяку на те, що Ґрифіндор украв меч.
— Це ще одна ґоблінська байка, — сказав Рон, — з тих, де чаклуни завжди ґоблінів дурять. Наше щастя, що він не вимагає віддати йому чарівні палички.
— Роне, ґобліни мають усі підстави недолюблювати чаклунів — сказала Герміона. — У минулому з ними поводилися досить жорстоко.
162 
