172 
Гаррі ще не бував так глибоко в підземеллях "Ґрінґотсу". На великій швидкості вони круто повернули й побачили перед собою водоспад, що з гуркотом падав просто на рейки, і від якого вже годі було ухилитися. Гаррі почув, як Ґрипхук закричав: — "Ні!" — проте візок не загальмував, і вони в'їхали у водоспад. Вода залила Гаррі очі й рота, він нічого не бачив і не міг дихати. Тоді візочок різко накренився й перевернувся на бік, а всі вони з нього повилітали. Гаррі почув, як візок вгатився в стіну коридору й розбився вщент, почув, як заверещала Герміона, відчув, як невагомо летить у повітрі, як плавно й безболісно приземляється на кам'яну долівку.
— 3—закляття "подушка", — пояснила, випльовуючи воду, Герміона, коли Рон допоміг їй устати. На свій превеликий жах Гаррі побачив, що вона вже перестала бути Белатрисою. Тепер вона стояла у завеликій мантії, мокра як хлющ і схожа тільки сама на себе. Рон теж став рудий і безбородий. Вони все це збагнули, дивлячись одне на одного й обмацуючи свої обличчя.
— Злодієпад! — вигукнув Ґрипхук, спинаючись на ноги й озираючи рейки, залиті, як тепер розумів Гаррі, не просто водою. — Він змиває всі чари, все магічне маскування! Вони вже знають, що в "Ґрінґотс" пробралися шахраї і запустили увесь можливий захист!
Гаррі бачив, як Герміона перевіряє, чи не загубила вишитої бісером сумочки, і сам швиденько сягнув рукою під куртку, щоб пересвідчитись, що плащ—невидимка там. Тоді глянув на Боґрода, що спантеличено махав головою. Злодієпад, видно, змив з нього закляття "Імперіус".
— Він нам потрібен, — сказав Ґрипхук, — ми не зайдемо у сховище без ґрінґотського ґобліна. І нам потрібні брязкуни!
— Імперіо! — знову промовив Гаррі. Його голос луною прокотився кам'яним коридором, і він знову відчув п'янку хвилю влади, що шугонула з голови аж до чарівної палички. Боґрод знову скорився Гарріній волі, а його збентежене лице знову набрало чемно—байдужого виразу. Тим часом Рон швиденько підняв шкіряну торбу з металевим знаряддям.
— Гаррі, я, здається, чую якихось людей! — сказала Герміона. Вона націлилася Белатрисиною паличкою на водоспад і крикнула: — "Протеґо!"
Вони побачили, як закляття "щит" змінило напрям течії зачарованої води, і вона потекла коридором угору.
— Гарна думка, — похвалив її Гаррі. — Ґрипхуче, показуй дорогу!
— Як ми тепер звідси виберемося? — запитав Рон, коли вони поспішили в темряву за ґобліном. Боґрод, важко сопучи, трюхикав за ними, як старий пес.
— Коли треба буде вибиратися, тоді й подумаємо, — від повів Гаррі й прислухався. Йому здалося, ніби неподалік чути якісь рухи й брязкіт. — Ґрипхук, ще далеко?
І ось вони завернули за ріг і побачили те, до чого Гаррі був готовий, та все одно від несподіванки заціпенів разом з усіма.
Попереду сидів на прив'язі велетенський дракон, перекриваючи доступ до чотирьох чи п'яти найглибших сховищ банку. Луска потвори поблякла й де—не—де полущилася за час тривалого підземного ув'язнення, очі стали молочно—рожеві. Задні лапи дракона сковували важкі кайдани, прикуті до величезних паль, глибоко забитих у кам'яну долівку. Величезні шпичасті крила, складені й притиснуті до тіла, заповнили б усе це підземелля, якби дракон їх розгорнув. Дракон повернув до них свою огидну голову й заревів так, що аж каміння затряслось, а тоді роззявив пащеку й вистрілив струменем вогню — вони ледве встигли відсахнутися й рвонули по коридору назад.
— Він напівсліпий, — засапавшись, повідомив Ґрипхук, — але від цього ще дикіший. Та ми знаємо, як його вгамувати. Він знає, що буде, коли з'являються брязкуни. Дай їх сюди.
Рон передав торбу Ґрипхукові, й ґоблін вийняв з неї маленькі металеві інструменти, які, коли ними потрусити, голосно дзвеніли, наче мініатюрні молоточки, що б'ються об ковадло. Ґрипхук роздав їх присутнім. Боґрод покірно взяв свій брязкун.
— Ви знаєте, що робити, — сказав Ґрипхук Гаррі, Ронові й Герміоні. — Він почує ці звуки — злякається болю і відсту пить назад, а Боґрод тоді має прикласти долоню до дверей сховища.
Вони знову зайшли за ріг, трясучи брязкунами, і цей гамір луною відбивався від кам'яних стін, стократ сильнішаючи. Гаррі здавалося, що в голові йому все аж вібрує від цього дзенькоту. Дракон ще раз хрипко заревів і відступив. Гаррі бачив, як він тремтить, а коли вони підійшли ближче, помітив на його морді рубці від жахливих порізів, і здогадався, що коли дракон чує дзвін брязкунів, то боїться, що його знову поранять розпеченими мечами.
172 
