175 
— Ми тут не прослизнемо, він завеликий! — закричала Герміона, але дракон роззявив пащу, з неї знову вирвався вогонь, стіни похилого тунелю тріснули й обвалилися. Наділений страшною силою дракон пазурами розчищав собі дорогу. Гаррі міцно заплющив очі від пилюки й жару. Оглушений гуркотом каміння і драконячим ревом, він відчайдушно чіплявся за луску, боячись будь—якої миті зірватися вниз, і тут почувся Герміонин крик:
— Дефодіо!
Вона допомагала драконові розширити коридор, зрізаючи брили зі стелі, а він рвався до свіжішого повітря, подалі від крикливих і брязкітливих ґоблінів. Гаррі й Рон теж почали громити стелю довбальними закляттями. Вони проминули підземне озеро, і величезний ревучий плазун відчув попереду простір і волю. Позаду залишався коридор, у якому метався його шпичастий хвіст, падали здоровенні брили каміння, розколювалися велетенські сталактити, і дедалі глухіше лунав ґоблінський брязкіт, а полум'я з драконячої пащеки розчищало їм дорогу вперед…
І ось нарешті, поєднавши могуття своїх заклять і грубу дра—конячу силу, вони прорвали останню перешкоду і влетіли прямо в мармурову залу. Ґобліни й чаклуни заверещали й поховалися хто куди, а в дракона нарешті з'явився простір, щоб розправити крила. Він занюхав за вхідними дверима свіже прохолодне повітря, повернув туди свою ороговілу голову і злетів разом з Гаррі, Роном та Герміоною, які міцно вчепилися йому за спину. Дракон проломив металеві двері, що так і повисли, зігнуті й зірвані з завіс, пролетів над Алеєю Діаґон і стрімко здійнявся в небо.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИИ —
Остання схованка
Про керування польотом не було й мови. Дракон не бачив, куди летить, а Гаррі знав, що варто було драконові зробити різкий поворот або перекрутитися в повітрі, і їх ніщо вже не втримає на його широченній спині. І все ж, поки вони здіймалися вище й вище, а під ними мовби розгорталася сіро—зелена карта Лондона, Гаррі охопила шалена вдячність за цю, здавалося б, таку неможливу втечу. Припавши до шиї цієї потвори, він міцно тримався за її схожу на метал луску, прохолодний вітерець приємно обвівав його обпечене і вкрите пухирями тіло, а драконячі крила ляскали в повітрі, наче крила вітряка. За його спиною, чи то від захоплення, чи зі страху, голосно лаявся Рон, а Герміона, здається, ридала.
Минуло якихось п'ять хвилин, і Гаррі перестав боятися, що дракон скине їх зі спини, бо той, здається, просто хотів якомога далі відлетіти від своєї підземної в'язниці. Правда, думка про те, як і де вони з нього злізуть, навівала справжній жах. Гаррі не мав зеленого поняття, як довго дракони можуть літати без посадки, і як оцей конкретний присліпкуватий дракон визначить безпечне місце для приземлення. Гаррі постійно роззирався навсібіч, і йому здавалося, що його шрам починає сіпатися…
Скільки часу мине, поки Волдеморт довідається, що вони вдерлися у сховище Лестранжів? Як швидко ґрінґотські ґобліни повідомлять про це Белатрисі? Як скоро вони з'ясують, що саме вкрадено? І що, зрештою, станеться, коли виявлять, що зникла золота чашечка? Волдеморт нарешті збагне, що вони полюють на горокракси?…
Драконові, здається, подобалося прохолодне свіже повітря. Він невпинно здіймався вгору — вони летіли вже на одному рівні з пасмами холодних хмар, і Гаррі вже не розрізняв різнокольорові цяточки машин, що в'їжджали в столицю і виїжджали з неї. Вони летіли все далі понад зеленими й коричневими латками полів, понад дорогами й річками, що звивалися стрічками уздовж цих пейзажів.
— Як думаєш, що він шукає? — крикнув Рон, роздивившись, що летять усе далі на північ.
— Поняття не маю, — прокричав Гаррі. Його руки закоцюбли від холоду, та він не наважувався їх відпускати. Йому не давало спокою питання, що робити, якщо вони побачать внизу узбережжя, а дракон полетить у відкрите море. Гаррі цокотів зубами від холоду і страшенно хотів їсти й пити. Цікаво, а коли востаннє жерла ця потвора? Мабуть, невдовзі і їй закортить перекусити? А що, як вона допне, що в неї на спині смачнюща людятина — аж три штуки?…
Сонце котилося до обрію, небо темніло й ставало синьо—фіолетове. Дракон летів і летів, міста і села пропливали й зникали під ними, а його величезна тінь ковзала по землі, наче велетенська темна хмара. Кожна клітинка Гарріного тіла муляла й боліла від постійних намагань утриматися на драконячій спині.
175 
