171 
— Дій негайно, дій негайно, — зашепотів у вухо Ґрипхук, — закляття "Імперіус"!
Гаррі підняв під плащем глодову чарівну паличку, націлив на старого ґобліна й прошепотів уперше в житті:
— Імперіо!
Гаррі здалося, ніби з голови до його руки шугонуло пульсуюче тепло, розтеклося по жилах, сполучаючи його з чарівною паличкою і щойно насланим закляттям.
Ґоблін узяв Белатрисину чарівну паличку, уважно її обстежив і сказав:
— Ага, то вам уже зробили нову чарівну паличку, мадам Лестранж!
— Що? — здивувалася Герміона, — ні—ні, це моя…
— Нова чарівна паличка? — зацікавився Траверс, знову повертаючись до стійки. — Як це можливо, де ти знайшла майстра чарівних паличок?
Гаррі не вагався. Скерував чарівну паличку на Траверса і ще раз пробурмотів:
— Імперіо!
— А, бачу, — сказав Траверс, дивлячись на Белатрисину чарівну паличку, — дуже гарна. І добре діє? Мені завжди здавалося, що палички потребують обкатки, правда?
Герміона, хоч і цілком спантеличена, на превелике полегшення Гаррі, без жодних коментарів сприйняла цей дивний поворот подій.
Старий ґоблін за стійкою ляснув у долоні, і до нього підбіг молодший ґоблін.
— Мені потрібні брязкуни, — сказав він молодшому.
Той кудись побіг, за мить повернувся зі шкіряною торбою, повною чогось металевого й брязкітливого, і вручив її начальникові. — Добре, добре! Пройдіть за мною, мадам Лестранж, — запросив старий ґоблін і зістрибнув зі стільця, на мить зникнувши з очей, — я заведу вас у ваше сховище.
Він з'явився з другого краю стійки і, дзенькаючи шкіряною торбою, радісно подався до них. Траверс стояв непорушно, з широко роззявленим ротом. Рон розгублено розглядав Траверса, привертаючи увагу до цього чудернацького видовища.
— Стривай… Боґроде!
З— за стійки вибіг ще один ґоблін.
— Ми маємо інструкції, — вклонився він Герміоні, — вибачте, мадам Лестранж, але є спеціальне розпорядження щодо сейфа Лестранжів.
Він щось завзято зашепотів Боґродові у вухо, але імперіуснутий ґоблін лише відмахнувся:
— Я знаю про інструкції. Мадам Лестранж хоче зайти у своє сховище… старовинний рід… наші давні клієнти… сюди, будь ласка…
І він, брязкаючи торбою, поспішив до одного з численних виходів із зали. Гаррі ще раз глянув на Траверса, непорушного, з неприродно відсутнім поглядом, і прийняв рішення. Одним помахом чарівної палички він примусив Траверса пройти за ними у двері, а потім — в освітлений смолоскипами неоштукатурений кам'яний коридор.
— Халепа, нас запідозрили, — сказав Гаррі, коли двері за ними, грюкнувши, зачинилися. Він скинув плащ—невидимку і Ґрипхук зістрибнув з його плечей. Ні Траверс, ні Боґрод анітрохи не здивувалися несподіваній появі серед них Гаррі Поттера.
— Вони "імперіуснуті", — пояснив Гаррі у відповідь на запитальні погляди Рона й Герміони. — Тільки навряд чи я достатньо сильно їх закляв…
І в голові його промайнув спогад про справжню Белатрису Лестранж, яка кепкувала з нього, коли він уперше спробував наслати непрощенне закляття: " Цього треба захотіти, Поттере!"
— Що нам робити? — запитав Рон. —Тікати звідси, поки ще можемо?
— Якщо ще можемо, — засумнівалася Герміона, озираючись на двері в головну залу, за якими зараз щось відбувалося.
— Ми зайшли вже так далеко, що треба йти далі, — сказав Гаррі.
— Добре! — озвався Ґрипхук. — Отже, Боґрод нам потрібен, щоб керувати візочком, бо я вже не маю для цього повноважень. Але для отого чаклуна місця там не вистачить. Гаррі націлився чарівною паличкою на Траверса.
— Імперіо!
Чаклун розвернувся й швидко закрокував уздовж темної колії.
— Що ти примусив його зробити?
— Сховатися, — пояснив Гаррі і скерував чарівну паличку на Боґрода. Той свистом викликав маленький візочок, що викотився по рейках з темряви. Коли вони сідали у візок, Гаррі здалося, що в головній залі за дверима лунають крики. Боґрод і Ґрипхук сіли спереду, а Гаррі, Рон і Герміона ледве втислися ззаду.
Візок смикнувся й покотився, набираючи швидкості. Вони прогуркотіли повз Траверса, що, звиваючись, як черв'як, втискався в якусь тріщину в стіні, і помчали далі звивистим лабіринтом коридорів, опускаючись дедалі глибше. Гаррі нічого не чув, окрім торохкотіння рейок під візком. Вони обминали величезні сталактити, летіли під землю глибше й глибше, а він увесь час озирався. Вони, мабуть, залишили безліч слідів. Що більше він про це думав, то безглуздішою здавалася думка замаскувати Герміону під Белатрису, та ще й узяти Белатрисину чарівну паличку, про яку смертежери чудово знали, хто її вкрав…
171 
