53 
Тепер він роздивився, що під вежею були літери, зроблені з вигнутих трубок. У більшості це були Великі Літери. ВЕЖА — прочитав він, так, ПОХИЛА. ПОХИЛА ВЕЖА. Перше слово складалося з трьох літер: перша була Б, другої букви він не знав, а третя Р.
«Бер?» — спитав він у Едді.
«БАР. Це не важливо. Тепер розумієш, що це просто вивіска, знак? Ось що має значення!»
«Розумію, — відповів стрілець. А сам подумав: «Невже в'язень справді вірить у те, що сказав? Чи він тільки намагається, аби все не пішло шкереберть (як і вежа, зображена вогненними лініями, бо, схоже, ще трохи, і вона впаде)? І здивувався, як це Едді може вважати будь-який знак звичайною річчю.
Тоді розслабся! Чуєш мене? Розслабся!
«Бути крутим?» — спитав Роланд, і обидва відчули, що він ледь-ледь посміхнувся в свідомості Едді.
Так, будь крутим. Дозволь, я сам все владнаю.
Так. Добре. Він дозволятиме Едді самому все владнати.
Принаймні деякий час.
14
Кол Вінсент нарешті спромігся відліпити язика від піднебіння.
— Джеку. — Його голос був таким же рипучим, як грубе килимове покриття.
Андоліні заглушив двигун і роздратовано глянув на нього.
— Його очі.
— Що там з його очима?
— А що з моїми очима? — спитав Едді.
Кол глянув на нього.
Сонце вже сіло. В повітрі не залишилося нічого, крім денної порохняви, але світла було достатньо, аби Кол побачив, що очі Едді знову карі.
Якщо вони взагалі змінювали колір.
«Ти ж це бачив». — наполягала якась частина його свідомості. Але чи було це насправді? Колові було двадцять чотири роки, і за останні двадцять один рік жодна людина в світі не вважала його вартим довіри. Часом він бував корисний. Майже завжди був слухняний… якщо його тримали на короткому повідку. Та чи надійний? Ні. І з часом Кол перестав довіряти сам собі.
— Нічого, — пробурмотів він.
— Тоді ходімо, — сказав Андоліні.
Вони вийшли з фургона. Оточені вартовими — Андоліні ліворуч, Вінсент праворуч, — Едді зі стрільцем переступили поріг Похилої вежі.
Розділ 5
Розбірки й стрілянина
1
У своєму блюзі двадцятих років Біллі Голідей співала (й одного дня пісенне пророцтво справдилося щодо неї самої): «Лікар сказав: зроби свій вибір, дочко, і не вживай цих штук/Ще пару раз ширнешся — і все, тобі каюк». Каюк Генрі Діну настав за п'ять хвилин до того, як фургон пригальмував перед «Похилою вежею» і його брата повели всередину.
Запитання Генрі ставив Джордж Бйонді (друзі називали його «Великим Джорджем», а вороги — «Великим шнобелем»), бо сидів праворуч від нього. Зараз, коли Генрі сидів, куняючи й по-совиному кліпаючи очима, Фігляр Постіно вклав фішку в руку, що вже набула того відтінку пилюки, який свідчить про тривалу залежність від героїну, сірого відтінку — передвісника гангрени.
— Твоя черга, Генрі, — сказав Фіґляр, і Генрі безвільно випустив фішку з руки.
Й оскільки він і далі сидів, утупившись у якусь точку в просторі та не виказуючи жодного наміру посувати фішку, Джиммі Гаспіо зробив це за нього.
— Глянь-но, Генрі, — сказав він. — У тебе є шанс урвати шматок пирога.
— Пирога-шмирога, — сонно сказав Генрі, а потім несподівано роззирнувся навкруги, неначе пробуджуючись. — А де Едді?
— Невдовзі буде тут, — заспокоїв його Фігляр. — Ти грай давай.
— А дозу дасте?
— Грай, Генрі.
— Добре, добре, тільки не нависай наді мною.
— Не нависай над ним, — наказав Джиммі Кевін Блейк.
— О'кей, не буду, — погодився Джиммі.
— Готовий? — спитав Джордж Бйонді й значуще підморгнув іншим, коли підборіддя Генрі опустилося на груди, а потім знову повільно піднялося — видовище нагадувало споглядання колоди, яка ще не промокла наскрізь і тому не готова навіки опуститися на дно.
— Ага, — відповів Генрі. — Валяй.
— Валяй! — радісно вигукнув Джиммі Гаспіо.
— Валяй його, козла! — погодився Фігляр, і всі вибухнули сміхом (Балазарова споруда в іншій кімнаті, що тепер сягала трьох поверхів заввишки, знову заколивалася, але не розвалилася).
— О'кей, слухай уважно, — сказав Джордж і знову підморгнув. І хоча категорією Генрі був спорт, Джордж оголосив іншу — «Розваги і мистецтво».
— У якого популярного співака в стилі кантрі та вестерн були такі хіти, як «Хлопець, якого звали Сью», «Блюз в'язниці Фолсом» та ще купа селюцьких пісень?
53 
