124 
Коли йшлося про званий обід, Атос влаштовував його краще за будь-кого з придворних, пропонуючи кожному гостю місце відповідно до того становища, яке він успадкував од предків або здобув сам. Коли йшлося про геральдику[152], Атос показував себе знавцем усіх дворянських ліній королівства, їх генеалогії[153], сімейних зв'язків, гербів і походження цих гербів.
Він блискуче знав геть усе про старовинні звичаї та про спадкові права, які мають великі землевласники, й чудово розумівся на полюванні з псами та соколами; якось у розмові про це високе мистецтво Атос здивував навіть самого короля Людовіка XIII, якого усі вважали бездоганним знавцем цієї справи.
Як і всі вельможі того часу, Атос блискуче фехтував та їздив верхи. Понад те, він так знався навіть на схоластичних науках[154], які нечасто вивчалися тоді військовими, що тільки поблажливо всміхався, дослухаючись до тих нечисленних латинських фраз, якими хизувався Араміс і які начебто розумів Портос. Кілька разів, коли Араміс припускався помилки в правилах граматики, Атос дозволяв собі, на превеликий подив друзів, поставити дієслово в потрібний час, а іменник — у належний відмінок. До того ж він був бездоганно чесним, і це в ту добу, коли військові так легко обходилися з вірою та совістю, коханці — з делікатністю, властивою для наших днів, а бідняки — із сьомою запозіддю Божою[155]! Словом, Атос був незвичайною людиною.
Але траплялося й так, що часом цю витончену натуру, це прекрасне створіння, цей проникливий розум долала низька буденщина — подібно до того, як це буває зі старими людьми, що помалу підупадають на силах і втрачають глузд. Коли — справа цілком звична — Атос потрапляв у скруту, все світле, що було в ньому, згасало, і всі його достойності розвіювались, немов поглинуті темрявою ночі.
Напівбог зникав — але й людині майже не лишалося місця. Схиливши голову, ледве повертаючи язиком, Атос довгими годинами дивився згаслими очима то на пляшку і склянку, то на Грімо, який, звикши підкорятися кожному його знаку, читав у безтямному погляді свого хазяїна найменші його бажання й одразу ж виконував їх. Якщо четверо друзів збиралися саме в такий час, Атос за всю розмову прохоплювався одним-двома словами, та й то сказаними через силу. Натомість він пив за чотирьох; але це зовсім не впливало на нього, хіба що він трохи більше насуплював брови та ставав ще сумнішим, ніж звичайно.
Д'Артаньян, що, як ми знаємо, мав допитливий і проникливий розум, не годен був, попри всю свою цікавість, збагнути причин цієї глибокої байдужості або хоч визначити обставини, що породжували її. Атос ніколи не отримував листів, як ніколи й не робив чогось такого, про що було б не відомо його друзям.
Не можна було сказати, що в такий смуток його вкидало вино: навпаки, він пив саме для того, щоб побороти журбу, хоч, як ми вже казали, ці ліки тільки додавали Атосові печалі. Не можна було пояснити його чорну меланхолію й невдалою грою, бо, на відміну від Портоса, який, залежно від повороту обставин, то горлав пісень, то вибухав прокльонами, Атос, виграючи, лишався таким самим байдужим, як і тоді, коли програвав. Розповідали, що якось, сидячи в колі мушкетерів, він виграв за вечір тисячу пістолів, програв їх разом із гаптованою золотом святковою портупеєю, відіграв усе це і понад те виграв ще сто луїдорів, і при цьому його гарні чорні брови ні на мить не насупилися, руки не втратили своєї сніжної білості, а розмова, яка неквапно точилася в той вечір, була весь час спокійною і приємною.
Смуток, що затьмарював йому обличчя, аж ніяк не можна було пояснити також впливом змін погоди, як це трапляється з нашими сусідами-англійцями. Його туга збільшувалася саме в найкращу пору року — червень і липень були для Атоса найгіршими місяцями. Останнім часом ніхто не бачив його засмученим, і він тільки знизував плечима, коли з ним говорили про майбутнє; отож Атосова таємниця була пов'язана з минулим, і це підтверджували непевні чутки, які дійшли свого часу й до Д'Артаньяна.
Ця таємничість збуджувала тим більшу цікавість, що Атоса навіть у хвилини найсильнішого сп'яніння жодного разу не зрадили ні очі, ні язик, хоч які хитромудрі запитання ставили йому співбесідники.
— Лиха година! — міркував уголос Д'Артаньян. — Може, бідолашний Атос помер, і помер з моєї вини, бо саме заради мене він погодився взяти участь у цій справі, не цікавлячись ні причиною, ні метою нашої подорожі й не сподіваючись на будь-яку винагороду для себе.
152
Геральдика — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби.
153
Генеалогія — допоміжна історична дисципліна, що вивчає походження, родинні та інші зв'язки відомих (здебільшого дворянських) родів.
154
Схоластика — напрям релігійної філософії, що панував за Середньовіччя; система штучних, відірваних од життя умоглядних догматичних положень, покликаних обгрунтувати й захистити богослов'я.
155
Сьома заповідь Божа — «не чини перелюбу». Одна з десяти біблійних заповідей, тобто морально-релігійних приписів, що їх власноручно накреслив Бог на кам'яних скрижалях (плитах) і вручив пророкові Мойсею на горі Синай.
124 
