40 
- Люпин–голопупин,
- Голопупин–Люпин…
Зазвичай Півз, хоч і був зухвалим грубіяном, ставився до вчителів з певною повагою. Усі дивилися на професора Люпина і чекали на його реакцію. На їхній подив, він і далі всміхався.
— На твоєму місці, Півзе, я відліпив би жуйку зі шпарини, — спокійно мовив він. — Містер Філч не зможе зайти по мітли.
Філч був гоґвортським сторожем, бездарним і вічно роздратованим чарівником, який безперестанку воював з учнями і з тим же Півзом. Півз, однак, пустив Люпинові слова повз вуха і лише зневажливо пирхнув.
Професор Люпин зітхнув і витяг чарівну паличку.
— На такий випадок є непогане маленьке закляття, — сказав він учням через плече. — Дивіться уважно.
Він підняв паличку на рівень плеча, скерував її на Півза і промовив: «Вадівазі!»
Жуйка кулею вилетіла з замкової шпарини і влучила Півзові просто в ліву ніздрю. Він шугнув угору, а тоді щез, проклинаючи все на світі.
— Круто, пане професоре! — захоплено вигукнув Дін Томас.
— Дякую, Діне, — сказав професор Люпин і заховав чарівну паличку. — Йдемо далі?
Вони зрушили з місця, а учні з усе більшою повагою позирали на вбогого професора Люпина. Пройшовши іншим коридором, Люпин зупинився перед учительською.
— Прошу заходити, — він відчинив двері і відступив набік.
У порожній учительській — довгій, оббитій панелями кімнаті — стояло безліч старих пошарпаних стільців. На одному сидів професор Снейп і дивився, як заходять учні. Його очі поблискували, а вуста кривилися в єхидній посмішці. Коли професор Люпин хотів зачинити за собою двері, Снейп сказав:
— Не зачиняй, Люпине. Я волів би на це не дивитися. — Він підвівся і стрімко пройшов повз учнів, аж чорна мантія замайоріла за його спиною. У дверях він розвернувся на підборах і промовив:
— Люпине, хочу тебе попередити, що серед цих учнів є Невіл Лонґботом. Моя тобі порада: не став перед ним надто складних завдань. Хіба що міс Ґрейнджер знову шепотітиме йому на вухо підказки.
Невіл почервонів. Гаррі люто зиркнув на Снейпа. Мало того, що він замучив Невіл а на своїх уроках, а тепер ще й глузує з нього перед іншим учителем.
Професор Люпин здивовано підняв брови.
— А я власне хотів би, щоб Невіл мені зараз допоміг, — сказав він. — Переконаний, що він чудово впорається.
Невіл став, здається, ще червоніший. Снейп зневажливо скривився і вийшов, грюкнувши дверима.
— Ну, гаразд, — мовив професор Люпин і повів учнів до протилежної стіни кімнати, де не було нічого, крім старої шафи, в якій зберігалися запасні учительські мантії. Коли професор Люпин підійшов до шафи, вона зненацька захиталася і гупнулася об стіну.
— Не лякайтеся, — заспокоїв професор Люпин тих учнів, які стривожено відскочили назад. — Це звичайний привид–ховчик.
Але більшість учнів, здається, таки занепокоїлися. Невіл дивився на професора Люпина нажаханими очима, а Шеймус Фініґан боязко поглядав на клямку, що вже аж тряслася.
— Ховчики люблять темні тісні місця, — пояснив Люпин. — комори, скрині, шафки під умивальниками… один мені був трапився навіть у кімнатному годиннику. Цей з’явився тут щойно вчора. Я попросив пана директора залишити його для нашого сьогоднішнього заняття. Ну, а тепер постає перше питання: хто такий ховчик?
Герміона підняла руку.
— Це так званий боґарт–формополох, — випалила вона. — Він міняє свій вигляд і перетворюється на те, що, на його думку, може нас найбільше налякати.
— Навіть я не зміг би пояснити краще, — похвалив її професор Люпин. Герміона зашарілася. — Отож ховчик, який сидить тут у пітьмі, ще не набрав ніякої форми. Він ще не знає, що саме може налякати того, хто стоїть перед шафою. Ніхто не знає, як виглядає сам ховчик, але щойно я його випущу, він одразу стане тим, чого кожен з нас боїться найбільше.
— А це означає, — вів далі професор Люпин, не зважаючи на Невіла, що мало не зомлів зі страху, — що на початку ми маємо перед ховчиком значну перевагу. Можеш сказати, Гаррі, яку саме?
Нелегко було відповідати на запитання, коли поруч аж підстрибувала Герміона, тягнучи руку, але Гаррі спробував.
— Hy–y… нас тут багато, і він зразу й не збагне, якої форми йому набути.
— Саме так, — зрадів професор Люпин, а Герміона розчаровано опустила руку. — 3 ховчиком найкраще мати справу гуртом. Він тоді розгублюється чим йому ставати — безголовим трупом чи слимаком–тілоїдом? Якось ховчик на моїх очах хотів налякати відразу двох людей і перетворився в слимачка без голови. Було зовсім не страшно… Заклинання, що збиває з пантелику ховчика, доволі просте, але вимагає великої зосередженості. Річ у тім, що найкраща зброя проти нього — сміх. Тому спробуйте змусити ховчика перетворитися на щось кумедне. Спочатку вивчимо це заклинання без чарівних паличок. Прошу повторити за мною: рідікулюс!
40 
