42 
— Рідікулюс! — крикнула Парваті.
Бинти на мумії розмоталися, заплутали ноги, і мумія гепнулася навзнак на підлогу. Голова її покотилася по підлозі.
— Шеймус! — гукнув професор Люпин. Шеймус миттю змінив Парваті.
Лясь! — і замість мумії з’явилася жінка з довгим, аж до землі, чорним волоссям і кощавим зеленкуватим лицем: то була бенші, провісниця смерті. Вона роззявила рота, й кімнату оглушив довгий і пронизливий неземний вереск, від якого волосся на Гарріній голові стало сторч…
— Рідікулюс! — вигукнув Шеймус.
Бенші захрипіла і схопилася за горло — у неї пропав голос.
Лясь! — замість бенші постав щурик, що ганявся за власним хвостом. Ще ляск — і замість нього зринула гримуча змійка. Вона звивалася і смикалася, аж доки… — лясь! — обернулася в налите кров’ю око.
— Він розгубився! — закричав Люпин. — Ми вже близько!.. Дін!
Дін вибіг наперед.
Лясь! — на підлозі підстрибнула відтята рука і покраб’ячому поповзла до Діна.
— Рідікулюс! — загорлав Дін.
Щось клацнуло, і рука втрапила в мишоловку.
— Чудово!.. Роне, тепер ти!
Вистрибнув Рон.
Лясь!!!
Хтось із учнів заверещав. Величезний павук, заввишки метрів зо два, насувався на Рона, загрозливо клацаючи клешнями. На якусь мить Гаррі здалося, що Рона заціпило. Але тоді…
— Рідікулюс! — заревів Рон, і павук залишився без ніг. Він покотився до Лаванди Браун. Та запищала і відскочила. Павук підкотився до Гаррі. Гаррі витяг чарівну паличку..
— Сюди! — раптом вигукнув професор Люпин.
Лясь! — і безногий павук щез.
Якусь мить усі ошелешено роззиралися, а тоді побачили срібно–білу кулю, що висіла в повітрі перед Люпином.
— Рідікулюс! — ліниво вимовив Люпин.
Лясь!
— Іди, Невіле, добий його! — звелів Люпин, коли ховчик хляпнувся на підлогу вже як тарган… Лясь! — знову з’явився Снейп. Але цього разу Невіл рішуче попрямував до нього.
— Рідікулюс! — вигукнув він, і на якусь мить усі ще раз побачили Снейпа в мереживній сукні. І тут Невіл раптом розреготався — ховчик вибухнув, розлетівшись на безліч маленьких хмаринок диму, і щез.
— Пречудово! — вигукнув професор Люпин, а учні заплескали в долоні. — Молодець, Невіле! Ви всі молодці. Зараз порахую… По п’ять очок кожному, хто змагався з ховчиком… Десять очок Невілові, який зробив це двічі… І по п’ять очок Гаррі й Герміоні.
— Але ж я нічого не робив, — сказав Гаррі.
— Гаррі, на самому початку уроку ви з Герміоною правильно відповіли на мої запитання, — безтурботно пояснив професор Люпин. — Дякую всім, це був прекрасний урок. Домашнє завдання: перечитайте, будь ласка, розділ, присвячений ховчикам, законспектуйте і здайте мені в понеділок… На сьогодні все.
Збуджено перемовляючись, учні повиходили з учительської. Лише Гаррі не відчував радості. Професор Люпин навмисно не дав йому позмагатися з ховчиком. Чому?.. Невже через ту пригоду в поїзді? Невже Люпин вважає його заслабким і думає, що Гаррі знову знепритомніє?
Але, вочевидь, цим ніхто більше не переймався.
— Ви бачили, що я зробив з тією бенші? — вигукував Шеймус.
— А та рука! — кричав Дін, розмахуючи власною.
— А Снейп у капелюшку!
— А моя мумія!
— Цікаво, чому професор Люпин боїться кришталевих куль? — замислилася Лаванда.
— У нас іще ніколи не було такого класнющого уроку захисту від темних мистецтв, правда? — захоплено вигукнув Рон, коли вони верталися в клас по свої портфелі.
— Здається, дуже добрий учитель, — схвально відгукнулася Герміона. — Але шкода, що до мене не дійшла черга з тим ховчиком…
— І чого б ти найбільше злякалася? — захихотів Рон. — Домашнього завдання, за яке отримала п’ятірку не з трьома, а лише з двома плюсами?..
Розділ восьмий
ВТЕЧА ГЛАДКОЇ ПАНІ
Захист від темних мистецтв миттєво став для всіх найулюбленішим уроком. Лише Драко Мелфой зі своєю зграєю постійно доскіпувався до Люпина.
— Карочє, гляньте на його мантію, — голосно шепотів Мелфой услід професорові. — Він одягається, як наш колишній ельф–домовик.
Але нікого не обходило, що мантія професора Люпина була залатана й поношена. Наступні його уроки були не менш цікаві, аніж перший. Після ховчиків вони вивчали червоних каптуриків — бридких ґобліноподібних істот, що чаїлися скрізь, де колись лилася кров: у замкових темницях і в покинутих шанцях на полях боїв, нападаючи на тих, хто випадково туди заблукав. Від червоних каптуриків перейшли до капів — гидких водяників, що скидалися на вкритих лускою мавп, а їхні перетинчасті лапи аж свербіли, щоб задушити якусь заблукалу чаплю.
42 
