ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Леди туманов

Красивая сказка >>>>>

Черный маркиз

Симпатичный роман >>>>>

Креольская невеста

Этот же роман только что прочитала здесь под названием Пиратская принцесса >>>>>

Пиратская принцесса

Очень даже неплохо Нормальные герои: не какая-то полная дура- ггероиня и не супер-мачо ггерой >>>>>

Танцующая в ночи

Я поплакала над героями. Все , как в нашей жизни. Путаем любовь с собственными хотелками, путаем со слабостью... >>>>>




  45  

Лаванда Браун, здається, плакала. Парваті її обняла й пояснювала щось Шеймусові Фініґану і Дінові Томасу, що мали напрочуд серйозний вигляд.

— Що сталося, Лавандо? — стурбовано запитала Герміона, коли вони разом з Роном і Гаррі підійшли ближче.

— Вона зранку отримала з дому листа, — прошепотіла Парваті. — Лисиця загризла її кролика Бінкі.

— Ох, бідна Лаванда, — зітхнула Герміона.

— Але як я могла забути?! — трагічно промовила Лаванда. — Знаєте, який сьогодні день?

— Е–е…

— Шістнадцяте жовтня! «Те, чого ти так боїшся, станеться в п’ятницю, шістнадцятого жовтня!» Пам’ятаєте? Вона казала правду, так воно й сталося!

Усі оточили Лаванду. Фініґан скрушно похитував головою. Герміона завагалася, а тоді спитала:

— Ти боялася, що твого Бінкі загризе саме лисиця?

— Ну–у не обов’язково лисиця, — відповіла Лаванда, піднявши на Герміону заплакані очі, — але я завжди боялася, що він помре.

— О, — вимовила Герміона. Вона знову помовчала, а тоді поцікавилася:

— А Бінкі був старий?

— Н–ні! — заридала Лаванда. — 3–зовсім маленький!

Парваті ще міцніше обняла приятельку.

— Чому ж ти тоді боялася, що він помре? — допитувалася Герміона.

Парваті кинула на неї лютий погляд.

— Подумаймо логічно, — звернулася Герміона до учнів. — Бінкі ж помер не сьогодні, просто сьогодні Лаванда про це дізналася… (Лаванда ридма заридала)… Як же вона могла цього боятися, адже ця звістка стала для неї справжнім шоком…

— Не слухай її, Лавандо, — голосно сказав Рон, — їй начхати на всіх тваринок, окрім своєї.

Рон з Герміоною обмінялися вовчими поглядами, але, на щастя, тієї миті відчинила двері професорка Макґонеґел. Герміона з Роном сіли по обидва боки від Гаррі і не розмовляли до кінця уроку.

Коли пролунав дзвоник, Гаррі й далі вагався, як повести мову з професоркою, але Макґонеґел сама заговорила про Гоґсмід.

— Ще хвилиночку, будь ласка! — гукнула вона. — Ви всі належите до мого гуртожитку, тож прошу до Гелловіну здати мені бланки дозволу на Гоґсмід. Хто не здасть бланк, не поїде в село!

Руку підняв Невіл.

— Пані професорко, будь ласка, я… я, здається, загубив…

— Твоя бабуся, Лонґботоме, прислала мені дозвіл персонально, — мовила професорка Макґонеґел. — Вирішила, що так надійніше. Це все, можете йти.

— Запитай її зараз, — прошипів Рон.

— Ох… але… — почала було Герміона.

— Давай, Гаррі! — вперто наполягав Рон.

Гаррі зачекав, поки всі розійдуться, а тоді нервово попрямував до столу професорки Макґонеґел.

— Слухаю, Поттере?

Гаррі набрав у груди повітря.

— Пані професорко, мої тітка з дядьком… е–е… забули підписати бланк, — почав він.

Професорка Макґонеґел глянула на нього поверх своїх квадратних окулярів, але нічого не сказала.

— Тож… е–е… як ви гадаєте… можна… тобто, чи все буде гаразд, якщо я… якщо я відвідаю Гоґсмід?..

Професорка Макґонеґел схилила голову й почала перекладати папери.

— Боюся, що ні, Поттере, — сказала вона. — Ти ж чув, що я сказала: хто не здасть бланк, не поїде в село. Такі правила.

— Але ж… пані професорко, мої тітка з дядьком… розумієте… вони маґли, вони не розуміються на… на гоґвортських бланках, — не здавався Гаррі, а Рон підбадьорював його енергійними помахами голови. — Якби ви мені дозволили…

— Але я цього не дозволю, — професорка Макґонеґел підвелася й почала акуратно складати папери в шухляду. — У бланку чітко написано, що дозвіл повинні давати батьки чи опікуни. — Вона глянула на Гаррі з дивним виразом, можливо, то був жаль. — Вибач, Гаррі, але це моє остаточне слово. Біжи, бо запізнишся на урок.

* * *

Що було робити? Рон обзивав професорку Макґонеґел останніми словами, що страшенно дратувало Герміону, яка усім своїм виглядом підкреслювала, що «так буде краще», і це страшенно сердило Рона. Ну а Гаррі тим часом, хоч–не–хоч, мусив слухати, як радісні учні навперебій обговорювали, що вони робитимуть у Гоґсміді.

— До речі! Буде ж бенкет! — намагався підбадьорити Гаррі Рон. — На Гелловін, увечері, пам’ятаєш?

— Так, — понуро озвався Гаррі.

Бенкет на Гелловін був завжди розкішний, але святкові страви були б іще смачніші, якби він перед тим побував у Гоґсміді! Всі намагалися його розрадити, але марно. Дін Томас був готовий підробити підпис дядька Вернона, та оскільки Гаррі вже сказав професорці Макґонеґел, що дядько дозволу не підписав, таке крутійство їм не минулося б. Рон нерішуче запропонував скористатися плащем–невидимкою, але Герміона відразу заперечила Дамблдоровими словами: від дементорів не сховають навіть плащі–невидимки. Персі теж намагався втішити Гаррі, але зробив це на свій особливий лад.

  45