Особенно,... 
43 
Гаррі лишалося тільки мріяти, щоб інші предмети теж були такі. Найгіршими, як завше, були уроки зілля й настійок. Уся школа миттєво дізналася про ховчика у вигляді Снейпа і про те, як Невіл вирядив його в бабусину сукню. Снейп не бачив у цьому нічого кумедного. Він мав препаскудний настрій. Його очі лиховісно поблискували на саму згадку про професора Люпина, а Невілові діставалося від нього ще більше, ніж доти.
А ще Гаррі мав відразу до уроків професорки Трелоні. Розшифровуючи в задушливому класі кривобокі фігури і символи, він намагався уникати величезних очей професорки. Щоразу, коли вона дивилася на нього, на її очах бриніли сльози. Гаррі не відчував симпатії до професорки Трелоні — дарма, що більшість учнів ставилася до неї не просто з повагою, а мало не з благоговінням. Парваті Патіл і Лаванда Браун взяли собі за звичку під час обідньої перерви відвідувати кімнатку у вежі професорки Трелоні. А поверталися вони звідти з таким зверхнім виглядом, ніби довідалися щось, недосяжне для інших. А ще, розмовляючи з Гаррі, вони почали стишувати голос, мовби він уже лежав на смертному ложі.
Уроки догляду за магічними істотами навіювали нудьгу. Здавалося, що Геґрід після першого уроку з гіпогрифами втратив свою впевненість. Тепер щоуроку вони займалися флоберв’яками, цими найнуднішими в світі створіннями.
— Кому вони в біса потрібні? — обурювався Рон після чергового уроку, коли він з годину запихав у слизькі горлянки флоберв’яків нарізані листочки салату.
Однак на початку жовтня Гаррі зміг нарешті взятися за те, що змушувало забути всю нудьгу уроків. Наближався квідичний сезон, і одного вечора Олівер Вуд — капітан ґрифіндорської команди — зібрав усіх гравців, щоб обговорити тактику майбутніх матчів.
Кожна квідична команда складалася з семи гравців. Завданням трьох загоничів було забивати голи, тобто закидати квафела (червоного м’яча завбільшки як футбольний) в одне з трьох кілець на п’ятнадцятиметрових жердинах по кутах поля. Два відбивачі важкими битками відганяли бладжери (два тверді чорні м’ячі, що шугали довкола й намагалися збити гравців). Воротар захищав жердини з кільцями, а ловець, чиє завдання було найскладніше, старався піймати золотого снича — маленький крилатий м’яч завбільшки з горіх. Гра закінчувалася, коли ловець ловив снича, здобуваючи для своєї команди сто п’ятдесят очок.
Олівер Вуд — кремезний сімнадцятирічний хлопець, зібрав своїх шістьох партнерів по команді в холодній роздягальні збоку від поля. Цього року він закінчував сьомий, випускний, клас. Це був останній його сезон, тому в голосі Олівера вчувалися нотки розпачу.
— Це наш останній шанс… мій останній шанс… здобути кубок, — почав він, походжаючи з кутка в куток. — У мене більше не буде такої нагоди. Ґрифіндор не перемагав уже сім років поспіль. Зрозуміло, що нам шалено не щастило… спочатку травми… а торік узагалі скасували турнір… — Вуд ковтнув слину, мовби йому до горла знову підкотився клубок гірких спогадів. — Але ж ми знаємо, що наша… команда… найкласніша… в школі, — наголошуючи на кожному слові, він бив кулаком у долоню, а його очі знову засвітилися маніякальним блиском. — Ми маємо трьох неперевершених загоничок.
Вуд вказав на Алісію Спінет, Анжеліну Джонсон і Кеті Бел.
— Маємо двох непереможних відбивачів.
— Перестань, Олівере, не змушуй нас червоніти, — удавано засоромились Фред і Джордж Візлі.
— А ще ми маємо ловця, який не підвів нас у жодній грі! — вигукнув Вуд, гордо глянувши на Гаррі. — А також… мене.
— Ти теж супергравець, — сказав Джордж.
— Офігенний воротар! — додав Фред.
— Річ у тім, — повів далі Вуд, — що попередні два роки кубок з квідичу мав би належати нам. Відколи до нас прийшов Гаррі, я був переконаний, що ми його здобудемо. Але не вийшло. І ось цього року — останній шанс побачити на кубку назву нашої команди…
Вуд сказав це так сумно, що навіть Фред із Джорджем глянули на нього зі співчуттям.
— Олівере, цей рік буде наш! — сказав Фред.
— Ми переможемо, Олівере! — вигукнула Анжеліна.
— Обов’язково, — додав Гаррі.
Сповнена рішучості команда почала тренуватися тричі на тиждень. Дні ставали холодні, дощові і коротші, але ні грязюка, ні вітер, ні дощ не заважали Гаррі уявляти ту радісну мить, коли вони нарешті здобудуть великий срібний кубок з квідичу.
Після одного з тренувань задубілий від холоду, але задоволений Гаррі увійшов до ґрифіндорської вітальні, де панувало загальне збудження.
43 
