47 
Очевидно, ці думки відобразилися на його обличчі, бо Люпин запитав:
— Гаррі, тебе щось непокоїть?
— Ні, — збрехав Гаррі. Він сьорбнув чаю і глянув на ґринділа, що показував йому кулачка. — Так… тривожить, — зненацька зізнався він і поставив чай на стіл. — Пам’ятаєте, як ми змагалися з ховчиком?
— Та–а–ак, — повільно мовив Люпин.
— Чом ви тоді не дали позмагатися й мені?
Люпин підняв брову.
— Я думав, Гаррі, що це й так зрозуміло, — здивовано відповів він.
Гаррі розгубився: він думав, що Люпин уникатиме відповіді.
— Але чому? — знову повторив він.
— Ну–у, — злегка нахмурився Люпин, — я припускав, що, побачивши тебе, ховчик постане в образі лорда Волдеморта.
Гаррі не спускав з Люпина очей. Він аж ніяк не сподівався такої відповіді, до того ж Люпин назвав Волдеморта на ім’я. А ніхто, крім Дамблдора (і самого Гаррі) не наважувався його так називати.
— Це, звісно, моя вина, — сказав Люпин, і далі похмуро зиркаючи на Гаррі. — Але мені здавалося, що Волдемортова з’ява в учительській була б недоречна. Я боявся, що серед учнів почнеться паніка.
— У мене й справді промайнула думка про Волдеморта, — чесно зізнався Гаррі. — Але тоді я… я пригадав… дементора.
— Розумію, — замислено мовив Люпин. — Ну, що ж… це вражає. — Він усміхнувся, побачивши здивований вираз на обличчі Гаррі. — Це означає, що найбільше в світі ти боїшся… боятися. Дуже мудро, Гаррі.
Гаррі не знав, що казати і зробив ще ковточок.
— То ти, отже, вирішив, що я вважав тебе не здатним побороти ховчика?
— Ну… так, — зізнався Гаррі і йому полегшало на душі. — Пане професоре, ви ж знаєте, що дементори…
Тут хтось постукав у двері.
— Заходьте, — сказав Люпин.
Двері відчинилися, і зайшов Снейп із келихом, з якого ледь курилася пара. Побачивши Гаррі, Снейп зупинився і примружився.
— А, Северус, — посміхнувся Люпин. — Дуже тобі вдячний. Можеш поставити отут на столі.
Снейп поставив задимленого келиха, позираючи то на Гаррі, то на Люпина.
— А я ось показував Гаррі ґринділа, — люб’язно пояснив Люпин, кивнувши на акваріум.
— Цікаво, — навіть не глянувши на акваріум, промовив Снейп. — Люпине, це треба випити відразу.
— Я так і зроблю, — запевнив Люпин.
— Якщо захочеш ще, — сказав Снейп, — то будь ласка: я приготував цілий казан.
— Мабуть, завтра вип’ю ще трохи. Дуже тобі дякую, Северусе.
— Нема за що, — відповів Снейп, але щось у його погляді Гаррі не сподобалося. Снейп вийшов з кімнати похмурий і насторожений.
Гаррі допитливо глянув на келих.
— Професор Снейп люб’язно погодився зварити мені зілля, — усміхнувся Люпин. — Сам я ніколи не вмів його добре готувати, а ця настійка особливо складна. — Він підніс келиха, понюхав, відпив ковточок, і його пересмикнуло. — Шкода, що не можна додавати цукру.
— А від чого…? — почав було Гаррі, але Люпин перебив його на півслові.
— Я щось погано себе почуваю, — сказав він. — Це єдине, що мене рятує. Мені дуже пощастило працювати разом з професором Снейпом. Це зілля мало хто вміє варити.
Професор Люпин відсьорбнув ще один ковток, а Гаррі ледве стримався, щоб не вибити келиха йому з рук.
— Професор Снейп дуже цікавиться темними мистецтвами, — проказав він.
— Справді? — озвався Люпин і відсьорбнув ще.
— Навіть кажуть… — Гаррі завагався, а тоді відчайдушно додав: — кажуть, що він піде на все, тільки б здобути посаду вчителя захисту від темних мистецтв!
Люпин допив келиха і скривився.
— Жахливе вариво, — сказав він. — Ну, Гаррі, мабуть, я ще трохи попрацюю. Побачимося на бенкеті.
— Добре, — сказав Гаррі і поставив на стіл чашку.
Спорожнілий Снейпів келих усе ще курився.
* * *
— Ось, тримай, — сказав Рон. — Взяли, скільки змогли… — На Гарріні коліна посипалася яскрава злива цукерків.
З першими сутінками Рон і Герміона вбігли у вітальню. Розчервонілі з холодного вітру, вони сяяли від задоволення.
— Дякую. — Гаррі взяв пакетик крихітних чорних перчортиків. — Ну, як там Гоґсмід? Де ви були?
Де вони тільки не були! І в крамниці магічного знаряддя «Дервіш і Бенґіс», і в магазині жартів «Зонко», і в «Трьох мітлах» — о–о, ті пінисті кухлі з гарячим маслопивом!…
— А пошта, Гаррі! Двісті сов, кожна на своїй поличці, у кожної свій колір, що позначає її швидкість!
— А в «Медових руцях» — нові сорти помадок. Куштуй, скільки хочеш! Ось, і тобі трохи…
47 
