ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>

Жажда золота

Очень понравился роман!!!! Никаких тупых героинь и самодовольных, напыщенных героев! Реально,... >>>>>

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>




  72  

— Експекто патронум! — заволав Гаррі. — Експекто патронум! Експекто пат…

Білий туман затьмарив йому розум… довкола рухалися великі розмиті форми… тоді пролунав новий голос — голос чоловіка, що панічно кричав…

— Лілі, бери Гаррі й тікай! Це він!.. Біжи! Тікай! Я його затримаю…

Було чути, як хтось вибігає з кімнати… раптом розчахуються двері… лунає пронизливий регіт…

— Гаррі! Гаррі… отямся…

Люпин щосили бив його по щоках. Цього разу минула ціла хвилина, поки Гаррі збагнув, чого він лежить на запорошеній підлозі класу.

— Я чув свого тата, — пробурмотів він. — Я вперше його почув… він намагався зупинити Волдеморта… щоб мама встигла втекти…

Гаррі раптом усвідомив, що піт на його обличчі змішався зі слізьми. Він нахилився, ніби, щоб зав’язати шнурки, а сам непомітно витер мантією сльози.

— Ти чув Джеймса? — якимось дивним голосом перепитав Люпин.

— Так… — глянув на нього Гаррі. — А що… хіба ви знали мого тата?

— Я… я добре його знав, — відповів Люпин. — Ми в Гоґвортсі товаришували. Слухай, Гаррі… мабуть, на сьогодні досить. Це закляття неймовірно складне… Даремно я піддав тебе таким випробу…

— Ні! — вигукнув Гаррі і звівся на ноги. — Ще одну спробу! Мабуть, я пригадую не найщасливіші моменти, ось у чому річ… Зачекайте…

Він почав напружено думати. Посправжньому щасливий–щасливий спогад… такий, щоб міг перетворитися на доброго й могутнього патронуса…

О!.. Та мить, коли він уперше довідався, що він чарівник і поїде від Дурслів у Гоґвортс! Якщо й це не найщасливіший спогад, тоді навряд чи й були в нього ще щасливіші… Гаррі зібрав усі сили і зосередився на тих своїх відчуттях, коли збагнув, що покидає Прівіт–драйв. Звівся на ноги і знову став перед ящиком.

— Готовий? — запитав Люпин, що й сам був не радий з цього всього. — Зосередився? Гаразд… давай!

Він утретє відкинув накривку, і з ящика виліз дементор. Кімната стала темною і холодною…

— ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! — заревів Гаррі. — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

У нього в голові знову залунав крик… але цього разу здалося, ніби він долинає з поганенького радіоприймача. Тихіше, гучніше, знову тихіше… але він і далі бачив дементора… той зупинився… і раптом з кінця Гарріної палички вилетіла величезна срібляста тінь, що зависла між ним і дементором. У Гаррі дрижали ноги, але він стояв, не падав, хоч і не знав, чи довго зуміє так протриматися…

— Рідікулюс! — крикнув Люпин і стрибнув уперед.

Щось голосно ляснуло, і патронує щез разом з дементором. Гаррі впав у крісло, відчуваючи таку втому, мовби щойно пробіг два кілометри. Краєм ока бачив, як професор Люпин наставив на ховчика чарівну паличку (той знову перетворився на сріблясту кулю) і загнав його назад у ящик.

— Прекрасно! — вигукнув Люпин, підходячи до Гаррі. — Прекрасно, Гаррі! Ну й початок!

— Може, ще одну спробу? Одненьку?

— Не тепер, — рішуче заперечив Люпин. — На сьогодні цілком досить. На…

Він простяг Гаррі великий шматок найкращого медоворуцівського шоколаду.

— З’їж усе, щоб мадам Помфрі не пила з мене кров. То що — наступного четверга о тій самій годині?

— Добре! — сказав Гаррі і відкусив шматочок шоколаду. Люпин загасив світло.

— Пане професоре! — Гаррі щось згадав. — Якщо ви знали мого тата, то мусили знати й Сіріуса Блека?

Люпин хапливо обернувся.

— Чого ти так думаєш? — різко спитав він.

— Та просто… тобто я знаю, що вони також товаришували в Гоґвортсі…

Люпин полегшено зітхнув.

— Так, я його знав, — коротко сказав він. — Або думав, що знав… Але тобі час бігти, вже пізно.

Гаррі вийшов з класу, пройшов коридором і завернув за ріг. Там присів за постаттю лицаря в обладунках, щоб доїсти шоколад. «Мабуть, не варто було згадувати Блека: Люпин явно не хотів говорити на цю тему».

Гаррі знову полинув думками до мами й тата… Незважаючи на шоколад, він почувався абсолютно виснаженим. Слухати передсмертні крики батьків — що могло бути гіршим? Проте це вперше він чув їхні голоси, якщо, звичайно, не брати до уваги часу, коли був немовлям. Але Гаррі розумів: якщо в ньому й далі житиме бажання чути ці голоси, то йому ніколи не вдасться вичаклувати сильного патронуса й перемогти дементорів…

— Вони мертві, — твердо вимовив він. — Вони мертві, і скільки не прислухайся до їхніх голосів, вони не оживуть. Мусиш взяти себе в руки, якщо хочеш виграти той Кубок.

  72