Особенно,... 
73 
Він підвівся, кинув у рот останній шматочок шоколаду і попрямував до ґрифіндорської вежі.
* * *
Через тиждень після початку семестру Рейвенклов зустрівся зі Слизерином. Переміг Слизерин, хоч перевага була й незначна. Вуд був переконаний, що це їм на руку. Якщо Ґрифіндор теж виграє у Рейвенклову — друге місце їм забезпечено. Вуд збільшив кількість тренувань до п’яти на тиждень. Це означало, що на домашні завдання у Гаррі залишався всього один вечір, адже щочетверга Люпин навчав його боротьби з дементорами, і це виснажувало найбільше. Але Гаррі все одно не здавався таким знервованим, як Герміона, яка вже ледве витримувала своє перевантаження додатковими предметами. Щовечора вона сиділа в кутку вітальні, а кілька столів довкола неї були завалені книжками, картами з числомагії, словниками стародавніх рун, схемами із зображеннями маґлів, що піднімали тягарі, і сувоями довжелезних пергаментів. Вона майже ні з ким не розмовляла й огризалася, коли хтось відвертав її увагу.
— І як це їй вдається? — звернувся Рон одного вечора до Гаррі, який закінчував нудний реферат для Снейпа про отрути, що не залишають сліду. Гаррі підняв голову. Герміону ледве було видно за стосом книжок.
— Що, вдається?
— Встигати на всі уроки! — пояснив Рон. — Я чув, як вона зранку розмовляла з професоркою Вектор, викладачкою числомагії. Вони обговорювали вчорашній урок, але ж Герміона не могла там бути, бо сиділа з нами на догляді за магічними істотами! А Ерні Макмілан каже, що вона не пропустила жодного маґлознавства, хоч вони відбуваються одночасно з віщуванням, яке вона теж ніколи не пропускає!
Гаррі не було коли розгадувати загадку Герміониного розкладу, бо він саме мучився над дурнуватим Снейповим рефератом. Та наступної секунди його знову відволікли — цього разу Вуд.
— Погані новини, Гаррі. Я щойно говорив з професоркою Макґонеґел про «Вогнеблискавку». Вона… е–е… трохи на мене кричала. Сказала, що в мене хибні пріоритети. Вона вирішила, що мене більше хвилює кубок, ніж твоє життя. А що я такого сказав? — «Не біда, що мітла скине Гаррі, головне, щоб він першим зловив снича». — Вуд здивовано стенув плечима. — Вона зняла такий лемент… ніби я сказав щось жахливе. Тоді запитав, скільки вони ще триматимуть мітлу. — Вуд насупився, передражнюючи суворий голос професорки Макґонеґел: — «Рівно стільки, скільки буде потрібно!» — Знаєш, Гаррі, я думаю, що тобі треба замовити нову мітлу. Там на останній сторінці «Чарівної мітли» є бланк замовлень… Гарно, якби ти купив «Німбус–2001» — такий, як у Мелфоя.
— Я ніколи не літатиму на такому самому, як Мелфой, — рішуче заперечив Гаррі.
* * *
Січень непомітно перейшов у лютий, але холод залишався незмінним. Наближався матч із Рейвенкловом, а Гаррі ще й досі не замовив нової мітли. Після кожного уроку трансфігурації він розпитував професорку Макґонеґел, чи готова «Вогнеблискавка». Рон, хвилюючись, стояв поруч, а Герміона, відвернувшись, проходила повз них.
— Ні, Поттере, ще не готова, — сказала Макґонеґел, мабуть, уже вдвадцяте. — Ми вже знаємо, що там немає типових заклять, але професор Флитвік допускає, що вона зачаклована на так зване «жбурляття». Я відразу повідомлю, коли ми все завершимо. А поки що прошу дати мені спокій.
Та найгірше було те, що заняття з Люпином проходили не так успішно, як сподівався Гаррі. Він поступово навчився при появі дементора–ховчика викликати невиразну сріблясту тінь, але цей його патронус був заслабким, щоб дементора відігнати. Він просто висів напівпрозорою хмаринкою і неймовірно виснажував його. Гаррі сердився сам на себе: він не міг побороти прихованого бажання знову почути голоси своїх батьків.
— Ти надто вимогливий до себе, — суворо дорікнув йому Люпин на четвертому занятті. — Для тринадцятирічного чарівника навіть примарний патронус — величезне досягнення. Ти ж більше не зомліваєш!
— Я думав, що патронує буде… атакувати дементора, — пригнічено мовив Гаррі. — Прожене його…
— Справжній патронує так і робить, — пояснив Люпин. — Але за такий короткий час ти й так багато досяг. Якщо дементори з’являться на наступному матчі, ти зможеш їх трохи затримати й нормально приземлитися.
— Ви ж казали, що коли їх багато — з ними важче впоратися, — засумнівався Гаррі.
— Я в тобі цілком упевнений, — усміхнувся Люпин. — Ось бери… ти заслужив цей напій. Це з «Трьох мітел», ти ще такого не куштував…
73 
