ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Плейбой для мисс Мейпл

Мне понравилось что люди чувствуют друг друга, после войны у многих души истерзаны, чтобы это понять, нужно жить... >>>>>

Скандальная история

Тяжёлый роман, но интнресный >>>>>




Loading...
  46  

— …Вдячна за твою слушну ідею, Лідочко, — сказала Іветта.

— Яку?

— Знайти дружину. Для Платона.

— Ні! — прошепотіла приголомшено. Не втримала язика, дурна!

— Що? — напружилася Іветта. — Не розумію тебе, Лідочко!

Відсунула чашку з чаєм, примружила очі.

— Чужа людина… — Ліда розгубилася, ніяк не могла вийти на добру для Іветти путь. — Хіба Платону потрібна чужа людина поряд? Як він сприйме її? Та повія… Що вийшло? Платона повинні оточувати рідні. Ти завжди так казала. І ти мала рацію, мамо.

— Ти помиляєшся, Лідочко, — спокійно відповіла Іветта. — Ось Ангеліна… Вона нам чужа?

— Ні.

— Тепер ти розумієш мою логіку?

— Але ж… тільки наша любов здатна подарувати Платону спокій і щастя.

— Так, — погодилася Іветта. — Тому ми завжди будемо поряд. І я, і Ангеліна, і ти, Лідочко.

Ліда почула головне. Кінець карантину? Нарешті! І мама, здається, погодилася з її аргументами. Чужих не буде! Слава Богу!

— А чому ти згадала про ту ідею, мамо? — запитала розслаблено.

— Бо за тиждень у твоїй кімнаті оселиться юне створіння на ім'я Раєчка, — відповіла Іветта. — Завтра, Лідочко, ми з тобою зустрінемося і я поясню, як треба поводитись у її присутності.

Ні. Ні й ще раз ні! Ліда вийшла з батьківської оселі у світанок. Пленталася вранішньою, чистою від людей і машин вулицею, провалювалася в кучугури — сніг у чоботи. Не зважала.

«Ні! — билося в голові. — Не хочу! Ангеліна правду каже — гріх. Платона підмовлю. Щоб і бачити її не схотів! Треба вигадати щось… Що… вона заразна! Чи дурна. Чи бридка. Бачити її не хочу! Продажне! За гроші ладне божевільному під бік! Ненавиджу! Ненавиджу всіх продажних і дурних! І мама… Розумна, мудра мама! Хіба вона не усвідомлює: щастя не купиш! Не винаймеш! Це те саме, якби вона і мені купила… чоловіка! Хіба я була б щасливою?! Ні! Проте — дарма я дратуюся. Хай привозить те нещастя. Нормальна дівчина й тижня в чотирьох стінах не витримає. Утече! Ото й буде мамі наука. А то бач що вигадала — забороняти мені в рідний дім приходити!»

Ліда плуталася ногами і думками, ніяк не могла збагнути: що найбільше дратує її в материній авантюрі. Дівчину шкода?

Платона? Себе? Звичний світ руйнувався, і цього ясного зимового ранку Ліда не розуміла, яким стане новий — лихим чи добрим.

За квартал від свого дому, в подільському провулку, наштовхнулася на чорний целофановий мішок — валявся при стіні на тротуарі. З мішка визирнув волоцюга, гукнув сердито:

— Стій! Дай закурити!

— Закурити?! — Ліду аж тіпнуло від обурення. — А більше тобі нічого не треба? Ти подивись на себе? Чому ти тут валяєшся, як те сміття? У тебе є дім? Сім'я? Діти? Де твої діти, чоловіче? Блукають світом? І чому ти просиш закурити, ніби важливішого не існує?!

— Хочеш купити мені дім? — вишкірився той.

Ліда спантеличено озирнулася — ох, скільки ж безпорадно білого навкруги! Нема за що оком зачепитися. І людей нема. От можна цього невдаху вбити просто зараз. Чимось важким… І ніхто… Сміття, подумають. Схаменулася. Несподівано для себе присіла біля нього…

— У тебе був дім?

— Ну звісно. Я ж не в цьому мішку народився!

— І де? Чому ти не там? Чому тут?

— Тобі як — від початку? Тоді купи пачку сигарет, пляшку і чогось попоїсти, бо до вечора слухатимеш.

Ліда підвелася. Мовчки дістала з гаманця сотню, поклала в чорний мішок.

— Не хочу слухати. Свого вистачає.

Попленталася геть. Кілька кроків ступила, обернулася.

— Ти знаєш таке слово «віварій»?

— Це що? — запитав волоцюга.

— Ну, це… про нас. Про нас усіх… Ми всі — піддослідні. І ця велика клітка тільки для того, щоб інші… Зі своїх кліток… спостерігали за нами і тішилися, що нам зле, а ми тішилися, що і їм непереливки… Розумієш?

— Так, — збрехав щедрій пані. — Дуже красиве слово.

— Ти… піди кудись. Зігрійся, бо замерзнеш. Кінцівки відчуваєш? — врешті прокинувся в Ліді лікар. Згадала, що Вербицька.

— Слухай, іди вже куди йшла! — обурився чоловік. — Чи прямо скажи: скільки за твою сотню я повинен цю маячню слухати? Цілий божий ранок?

— А ти невдячний!

— Іди вже! Як тебе тільки чоловік витримує?! Мабуть, теж башляєш йому, щоби не втік!

— Він мене не «витримує»! Він мене любить! — вигукнула Ліда.

«Тільки би Стас не повернувся так само несподівано, як і мама, — молилася, підходячи до дверей власної квартири. — Хай би вже в кінці дня, як і обіцяв. Зараз прийду. Спокійно вип'ю кави, прийму душ, піду в клініку. Без зайвих розмов, пояснень і несподіваного сексу десь, де пилюку не збирали вже тиждень».

  46