ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Удовольствие Темного Принца

Поставила бы 5, но героиня мне не понравилась. Двуличная что ли, ее как качели кидает в противоположные стороны,... >>>>>

Демон из тьмы

Пока это для меня лучшая книга из серии, небанальный сюжет, типаж героини сначала раздражал,но в дальнейшем она... >>>>>




Loading...
  48  

«Це фантастика! — писала Ганна П. на власному сайті. — Коли ми з Олесем поїхали до цього готелю, щоби домовитися про оренду й самим пересвідчитися, що він підходить для нашої компанії, ми мало не померли від захвату. Готель новий, двоповерховий, побудований із сосни. Запахи зводять із розуму й збуджують. Десять шикарних двомісних номерів із неймовірними ліжками. У кожному номері — душ і туалет. Це ж саме те, що нам треба, люди! Та якщо ви думаєте, що це всі принади, ви помиляєтеся. На першому поверсі — простора вітальня з каміном. По підлозі розкидані ведмежі шкури, тож "відкриті" свінґери натішаться на них, будьте певні. Поряд із вітальнею невеличкий кінозал. Ви ніколи не займалися сексом у кінозалі? Я сказала Олесю, що кінозал мій! Він оцінив, але засмутився, бо мріяв почати саме з кінозалу. Та я заспокоїла його — у нас цілих три дні. Усі встигнуть! Усюди! І в кінозалі, і у вітальні, і у спальнях. А ще є лазня, басейн… Люди! Це круто! Навкруги засніжений ліс, озеро в кризі. Особисто мені сподобалася ще й кухня, і те, що обслуга живе в окремому будиночку і в готель — ні ногою. Уявляєте? я вже хочу…»

Далі естафету перехоплював Олесь П., сухо повідомляв, що на сьогоднішній день вони вже орендували диво-готель і святкуватимуть із ранку тридцять першого грудня до вечора другого січня, тож можуть запросити ще три подружні пари, бо, враховуючи їх самих, сім пар із десяти можливих уже забронювали місця у свінґерському раю і виклали за це по вісімсот баксів з особи.

Дідько! Стас загорівся — із котушок! Миттєво зв'язався з Олесем П., за годину зустрівся з тим — тридцяти нема, а башка лиса, свінґер, блін! — у ресторані на набережній, віддав тисячу шістсот баксів і забронював для них із Лідою номер із вікнами на озеро.

— Свінґерський досвід маєте? — поцікавився Олесь П.

— Достатній! — збрехав збуджений Стас.

— Ідея така. Три контакти з новими партнершами щодня. Чи ви віддаєте перевагу партнерам?

— У вас погано з арифметикою, — зісковзнув Стас зі слизької теми.

— Не розумію?

— Жінок десять, а мені — тільки дев'ять за три дні?

— Ну, не будете ж ви займатися сексом із власною дружиною? — знизав плечима свінґер.

Стас знітився, потиснув Олесю долоню, натомість отримав запрошення, мапу проїзду до заповідного готелю і ключ від номера.

Залишалося небагато — вгамувати збудження і не проговоритися завчасно Ліді про сюрприз. За спиною свербіли-прорізалися крила, справи вирішувалися швидко і без проблем, і Стас навіть подумав, що потенційний сексуальний карнавал значно підвищує його ділові якості, і це таки круто. Єдине непокоїло — Іветта. Наприкінці року вона, як завжди без пояснень, припинила передавати зятю конверти з баксами, і хоч Стас уважав, що брав гроші з принципу, щоб насолити ненависній тещі, чогось розхвилювався. Мабуть, відьма задумала щось нове.

Іветта весь останній тиждень року суворо дотримувалася власного плану. Попросила доньку заїхати до неї в клініку, коротко пояснила:



— Ми поки, Лідочко, про одруження не говоримо. Ще налякаємо дівчину, а та ще, не дай Бог, розбурхає Платона. Ми просто нормальні милосердні християни. Ми знаємо про біди простих людей, тому хочемо зробити щасливою хоча б одну нещасну дівчинку. Ми даємо їй дім, сім'ю, турботу і затишок. Хай звикне, а тоді уже…

— Добре, мамо, — Ліда відвела погляд і раптом побачила злощасну стару газету з фотографією вбитої повії, — й досі лежала на столі Іветти. Зблідла.

— Тобі зле, Лідочко? — Іветта не пропускала й дрібниці.

— Ні, мамо. Ні, — заспішила з відповіддю. — Я хвилююся за Платона…

— Платон знає, що до нього їде… лялька. Він уже бачив твою переобладнану кімнату…

— І що? — вихопилося в Ліди. — Він… не обурився? Адже ця кімната… моя.

— Платон — не слабкий на голову. Він цілком адекватна і розумна людина, — нагадала Іветта. — Він знає, що в тебе тепер є свій дім і тому зрадів, що твоя кімната не стоятиме порожньою.

— Зрадів?

— Це не дуже добрий знак. Я трохи посилила заспокійливу терапію…

— Добре, мамо…

А що ще сказати? Ліді захотілося вискочити з Іветтиного кабінету на свіже морозне повітря, упасти лицем у сніг, відчути кожною клітинкою, як холод спочатку витвережує збудженням, потім лякає швидкістю, із якою проникає під одяг, під шкіру — до кісток, і врешті присипає до остаточного вічного спокою.

— Ти надто легко вдягнута, Лідочко, — почула голос матері.

  48