ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Прости меня, Молли

Даже не знаю понравился роман или нет, какой-то осадок после прочтения остался нехороший. Вито действительно идиот,... >>>>>

Экзамен для плейбоя

Хороший романчик. >>>>>




Loading...
  50  

— Ніколи! — відрізала Іветта. Нагадала: — Розбудиш мене о третій.

— Позапланова операція? — обережно запитала нянька.

— Так. Операція… Планова…

О пів на четверту ранку потужний мікроавтобус «мерседес» на вісім пасажирських місць рубив чорним корпусом заметену дорогу на околиці столиці. На спідометрі — за сто.

— Не женіть так, молодий чоловіче, — холодно мовила Іветта.

Сиділа поруч із водієм, похмурим чоловіком років сорока зі слідом різаної рани на правій щоці. Водій мовчки кивнув, трохи скинув швидкість. Іветта озирнулася: на задньому сидінні, поряд із двома великими, круглими, ніби всередині подушки, пакетами дрімав адвокат Поспєлов.

«Ну от і все, — подумала так безбарвно, що і сама здивувалася. — Сьогодні все скінчиться».

До хутора неподалік Петрівки дісталися на десяту ранку. Іветта вийшла з автівки, прискіпливо глянула на засипане снігом і від того чисте подвір'я Нінушиної хати. Напівголі діти не бігають, тільки кудлатий пес у благій будці скавучить… «Невже п'яничка прислухалася?» — подумала недовірливо.

А Нінуха й не думала — у хаті все колотилося.

— Дивись мені, Райко! — зуділа з досвіта. — Завтра пані припхаються. Щоби всміхалася, бо зуби повибиваю.

— Я не хочу їхати, — тихо промовила Рая.

— Мамо, мамо! Хай Рая не іде! — малі обліпили матір. Зиркали, згиналися — боязко, та не відступали. — Мамо, ми не хочемо, щоби Рая їхала…

— Ану геть мені всі! — по спинах. Раю за косу вхопила. До себе смикнула.

— Приб'ю, сволото! Перший раз у житті підфартило, а ти носом крутити надумала?! З дому вижену! Голою по селу підеш, бодай ти була здохла, коли родилася… Хочеш спробувати? А скидай усе! Зараз я тебе голою на морозяку, стерво мале!

У вікно глянула й заклякла — за огорожею чорний мікроавтобус, а біля нього роззирається та сама дивна пані, що тиждень тому завдаток залишила.

Нінуха відпустила доньчину косу, штовхонула до відра.

— Морду вмий! Приїхала твоя наймачка! — До малих крутнулася: — Хто пащу роззявить — приб'ю!

Надвір вискочила, до Іветти пнеться:

— Ой! Ризотто Іветтівно, дорогенька! А ми вас завтра чекали. Рая онде й не підготувалася. Рюкзака свого не склала. А ви раптом… — захвилювалася, оченятка забігали. — А ви, бува, того… не передумали? Бо ми ж поторгуватися можемо. Так? Я не жадна. Можу трохи уступити… Ви ж не передумали? А?

Іветта не відповіла. Обернулася до автівки, жестом запросила Поспєлова вийти. Немолодий сивий адвокат із сумними очима спочатку викинув на сніг два великі пакунки і тільки потім обережно зістрибнув із високого порогу автівки.

— Іветто! Ці пакунки з собою брати? — гукнув.

— Так, Федоре Олександровичу. — Іветта вже йшла до хвіртки. Поряд дзиґою крутилася Нінуха.

— Як ваше здоров'я? — запитала Іветта.

Яке ще здоров'я? Нінуха збентежилася вкрай. Що відбувається? Пані заявилася не сама. Мало того, що діда якогось за собою притягла, та ще й у машині, на яких тільки бандюки місцеві катаються, сидить таке рило, що й здалеку видно — уб'є одним ударом.

— Що відбувається? А? — Хвіртку відчинила, Іветті в очі заглядає.

— Де діти? — запитала Іветта і першою пішла до хати.

Нінуха підозріло насупилася, зірвалася з місця, попереду гостей добігла до хати, заступила двері.

— А що вам до моїх дітей? А? Ви хто тут така? Гроші привезли? Якщо ні, розмови не буде! Іч, що робиться? Ходять по мому двору, як хазяї! Ще й питаннями кидаються! Це я тут питання задаю! Гроші, питаю, привезли?

Іветта кивнула.

— А! — зраділа Нінуха. — Інша річ. — Від дверей трохи відійшла. — А нащо колгосп із собою привезли? Ми б удвох краще розібралися. По-нашому, по-жіночому.

— Як до хати запросите, то все пояснимо, — сказав Поспєлов.

Нінуха напружилася.

— Зараз… Тільки на дітей гляну. Чи готові гостей зустрічати.

— Ні, — Іветта жорстко. — Хочу першою їх побачити.

— А я, може, гроші спершу хочу побачити, а то, крім балачок — ніяких справ!

Поспєлов витяг із внутрішньої кишені куртки конверт, розкрив…

— Проходьте, гості дорогі! — так голосно заверещала Нінуха, що Поспєлов вухо долонею затулив.

«Дітей попереджає», — сумно констатувала Іветта. Повернулася до хазяйки, наказала жорстко:

— Тільки не заважайте мені, бо й копійки не побачите!

Подумки Іветта не раз уявляла собі головну сцену прощання Раї з рідною хатою. Спершу вона віч-на-віч поговорить із дівчиною, додасть аргументів, як побачить сумнів у її очах, Поспєлов тимчасом доб'є Нінуху несподіваними для тої перспективами, потім вони зберуть усю сім'ю разом, щоб діти попрощалися з матір'ю-п'яничкою і врешті покинули жалюгідний прихисток пороку і розпусти. І печалі. Та хіба буде твій порядок там, де тебе нема?

  50