50 
— Ніколи! — відрізала Іветта. Нагадала: — Розбудиш мене о третій.
— Позапланова операція? — обережно запитала нянька.
— Так. Операція… Планова…
О пів на четверту ранку потужний мікроавтобус «мерседес» на вісім пасажирських місць рубив чорним корпусом заметену дорогу на околиці столиці. На спідометрі — за сто.
— Не женіть так, молодий чоловіче, — холодно мовила Іветта.
Сиділа поруч із водієм, похмурим чоловіком років сорока зі слідом різаної рани на правій щоці. Водій мовчки кивнув, трохи скинув швидкість. Іветта озирнулася: на задньому сидінні, поряд із двома великими, круглими, ніби всередині подушки, пакетами дрімав адвокат Поспєлов.
«Ну от і все, — подумала так безбарвно, що і сама здивувалася. — Сьогодні все скінчиться».
До хутора неподалік Петрівки дісталися на десяту ранку. Іветта вийшла з автівки, прискіпливо глянула на засипане снігом і від того чисте подвір'я Нінушиної хати. Напівголі діти не бігають, тільки кудлатий пес у благій будці скавучить… «Невже п'яничка прислухалася?» — подумала недовірливо.
А Нінуха й не думала — у хаті все колотилося.
— Дивись мені, Райко! — зуділа з досвіта. — Завтра пані припхаються. Щоби всміхалася, бо зуби повибиваю.
— Я не хочу їхати, — тихо промовила Рая.
— Мамо, мамо! Хай Рая не іде! — малі обліпили матір. Зиркали, згиналися — боязко, та не відступали. — Мамо, ми не хочемо, щоби Рая їхала…
— Ану геть мені всі! — по спинах. Раю за косу вхопила. До себе смикнула.
— Приб'ю, сволото! Перший раз у житті підфартило, а ти носом крутити надумала?! З дому вижену! Голою по селу підеш, бодай ти була здохла, коли родилася… Хочеш спробувати? А скидай усе! Зараз я тебе голою на морозяку, стерво мале!
У вікно глянула й заклякла — за огорожею чорний мікроавтобус, а біля нього роззирається та сама дивна пані, що тиждень тому завдаток залишила.
Нінуха відпустила доньчину косу, штовхонула до відра.
— Морду вмий! Приїхала твоя наймачка! — До малих крутнулася: — Хто пащу роззявить — приб'ю!
Надвір вискочила, до Іветти пнеться:
— Ой! Ризотто Іветтівно, дорогенька! А ми вас завтра чекали. Рая онде й не підготувалася. Рюкзака свого не склала. А ви раптом… — захвилювалася, оченятка забігали. — А ви, бува, того… не передумали? Бо ми ж поторгуватися можемо. Так? Я не жадна. Можу трохи уступити… Ви ж не передумали? А?
Іветта не відповіла. Обернулася до автівки, жестом запросила Поспєлова вийти. Немолодий сивий адвокат із сумними очима спочатку викинув на сніг два великі пакунки і тільки потім обережно зістрибнув із високого порогу автівки.
— Іветто! Ці пакунки з собою брати? — гукнув.
— Так, Федоре Олександровичу. — Іветта вже йшла до хвіртки. Поряд дзиґою крутилася Нінуха.
— Як ваше здоров'я? — запитала Іветта.
Яке ще здоров'я? Нінуха збентежилася вкрай. Що відбувається? Пані заявилася не сама. Мало того, що діда якогось за собою притягла, та ще й у машині, на яких тільки бандюки місцеві катаються, сидить таке рило, що й здалеку видно — уб'є одним ударом.
— Що відбувається? А? — Хвіртку відчинила, Іветті в очі заглядає.
— Де діти? — запитала Іветта і першою пішла до хати.
Нінуха підозріло насупилася, зірвалася з місця, попереду гостей добігла до хати, заступила двері.
— А що вам до моїх дітей? А? Ви хто тут така? Гроші привезли? Якщо ні, розмови не буде! Іч, що робиться? Ходять по мому двору, як хазяї! Ще й питаннями кидаються! Це я тут питання задаю! Гроші, питаю, привезли?
Іветта кивнула.
— А! — зраділа Нінуха. — Інша річ. — Від дверей трохи відійшла. — А нащо колгосп із собою привезли? Ми б удвох краще розібралися. По-нашому, по-жіночому.
— Як до хати запросите, то все пояснимо, — сказав Поспєлов.
Нінуха напружилася.
— Зараз… Тільки на дітей гляну. Чи готові гостей зустрічати.
— Ні, — Іветта жорстко. — Хочу першою їх побачити.
— А я, може, гроші спершу хочу побачити, а то, крім балачок — ніяких справ!
Поспєлов витяг із внутрішньої кишені куртки конверт, розкрив…
— Проходьте, гості дорогі! — так голосно заверещала Нінуха, що Поспєлов вухо долонею затулив.
«Дітей попереджає», — сумно констатувала Іветта. Повернулася до хазяйки, наказала жорстко:
— Тільки не заважайте мені, бо й копійки не побачите!
Подумки Іветта не раз уявляла собі головну сцену прощання Раї з рідною хатою. Спершу вона віч-на-віч поговорить із дівчиною, додасть аргументів, як побачить сумнів у її очах, Поспєлов тимчасом доб'є Нінуху несподіваними для тої перспективами, потім вони зберуть усю сім'ю разом, щоб діти попрощалися з матір'ю-п'яничкою і врешті покинули жалюгідний прихисток пороку і розпусти. І печалі. Та хіба буде твій порядок там, де тебе нема?
50 
