ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Битва желаний

Понравилось! >>>>>




Loading...
  49  

Здригнулася. Підхопила норкову шубку.

— Піду…

Іветта кивнула, сіла за стіл, спокійно відсунула вбік страшну газету і зосередилася на вивченні рентгенівських знімків пацієнта. Операційні дні виснажували фізично, та додавали стільки позитивних емоцій і впевненості, що Іветта і на святкові новорічні дні відмовилася навіть від короткої відпустки.

— Хіба у хворих є канікули? — тільки й запитала колег. — Прошу лише один вільний день — тридцятого грудня.

Колеги схилили голови з повагою: Іветта Андріївна Вербицька — взірець. І в професії, і в звичайному житті. Подейкують, оце намагається прилаштувати сиріт у приватний дитячий будинок десь на Закарпатті. Свята людина.

Іветті, справді, ніяк не йшли з пам'яті замурзані Раїні брати й маленька Яся. «Дім спалити привселюдно! Щоб: так буде з кожним, хто калічить дітей. Матері перев'язати труби. Чи вирізати яєчники. Дітей — у нормальні умови», — розмірковувала, ніби їй вирішувати.

За три дні до запланованої поїздки зателефонувала таксисту Юркові, попросила під'їхати.

— Лідусю! Лідусю! Усе відміняється, хвала Господу! — шепотіла Ангеліна в слухавку. — Тільки-но був у нас хлопець той… Що возив матінку твою по селах. Новорічний подарунок йому вручила. Подякувала і сказала, що більше поїздок не буде. Ти почула? Не буде! Отямилася, бережи її Боже! Схаменулася!

Няньчин телефонний дзвінок застав Ліду у великому торговельному центрі. У цей, останній, тиждень року Ліда врешті згадала про подарунки і пішла шукати для Стаса щось виняткове і надзвичайне під ялинку.

— Як «відміняється»? — не повірила. — Ангеліно! Може, ти недочула?

— А я і не підслухала! — доповіла нянька. — Стояла поряд з Іветтою Андріївною, все чисто на власні вуха чула. Кожне слово. Усе, Лідусю! Перемога! Почув Бог мої молитви. А ти, часом, не в церкві? Свічку би запалити, подякувати Господу нашому…

— Ні, Ангеліно, я не в церкві, — відповіла Ліда. — Подарунок Стасику шукаю.

— Купи йому, Лідусю, замість виделки палички, якими азіати бавляться. А то твій Стасик скоро в двері не пролізе, — порадила простодушна нянька.

Е ні! Єдиному і коханому хотілося зробити неймовірний подарунок. Цей рік подарував і забрав надію стати батьками, вони пережили спустошення і відчуження, несподіваний сплеск почуттів, переконалися: кохання не в'яне, вони, як і чотири роки тому, не можуть жити одне без одного. І, хоч не говорять про це щодня, Ліда відчуває: Стас думає так само. Те смішне волохате ведмежа — не єдиний спонтанний прояв любові чоловіка. А Ліда за весь рік жодного разу не подарувала коханому нічого, крім себе. Жахнулася — так і є!

Зупинилася посеред метушливого натовпу, озирнулася й упевнено пішла до ювелірного бутика. Платону вже купила книжки, мамі — стильні сонцезахисні окуляри, няньці — справжні французькі парфуми, про які Ангеліна мріяла, а коханому вона подарує камінь. Найкоштовніший. Неймовірний і чистий, як їхнє кохання.

Усміхнулася. Аби не псувати свята, не сказала Стасу про приїзд імовірної ляльки для Платона. Ось воно як обернулося — передумала мама. Не буде ніякої ляльки!

Іветта Андріївна Вербицька знала: на хутірці її приїзду чекають в останній день старого року. Значить, треба приїхати напередодні! Несподівано і якомога раніше — на той випадок, якщо раптовий приїзд виявить деталі, на які вона не звернула уваги під час першого візиту. Супроводжуватиме її давній друг покійного академіка, адвокат Федір Олександрович Поспєлов. Для вирішення завдань, що їх Іветта поклала на Поспєлова, теж потрібен час. Тож виїхати — якомога раніше, краще вдосвіта. З Юрком не можна. Версія про ґрант і перелякана дівчина на шляху до столиці викличуть неабиякі підозри. І автівка у Юрка ненадійна. Тож — без Юрка. Треба знайти приватного перевізника для фінальної поїздки, бажано з позашляховиком чи бусиком, що не боїться ям, заметів і ґрунтовки, достатньо просторим і комфортним для неблизької подорожі.

Увечері двадцять дев'ятого грудня Іветта лягла в ліжко близько дев'ятої, наказала Ангеліні розбудити її о третій ранку, простягнула няньці перелік ліків для Платона на день і графік їх приймання.

— То вас увесь день не буде? — поцікавилася нянька.

— Знову хочеш спати на дивані у вітальні? — нагадала Іветта.

Ангеліна образилася:

— Та що ви мені все тим диваном дорікаєте? Хіба не може жива людина перевтомитися? Тільки присіла, а очі самі і заплющилися. З вами такого хіба не бувало?

  49