52 
Що ж це? Просто попросив передати?.. Значить, Рая нікуди не їде? Тиждень тряслася, боялася, мамку вмовляла, щоб не погоджувалася Раю віддавати, а пані й не думала її брати? Приїхала вітання передати?..
Незграбно взяла пакет, зрадіти забула. Що ж це? Значить, нікуди не іде?
— Дуже прошу… — м'яко попросила Іветта. — Подивись, що тобі Платон передав.
— Та хай… — прошепотіла. — Потім…
— Ні, Раєчко. Дуже прошу, — повторила Іветта. — Платон дуже просив, щоб ти відразу…
— Раю, я не зрозуміла… — подала голос Нінуха.
Рая здригнулася, похапливо дістала з пакета щось, схоже на книжку, загорнуту в барвистий папір.
— Сміливіше, Раєчко. Розгорни, — не відступала Іветта.
Малі забули про Діда Мороза й подарунки, обліпили Раю.
— Дай я розгорну! Дай! Дай!
Рая почервоніла, розірвала барвистий папір і відкрила красивий шкіряний футляр — уже сам по собі скидався на розкішний дорогий подарунок. З такого футляра гарна скринечка вийшла б для дівочих дрібничок.
— Ой! — закричав невгамовний Едька. — Це що так блищить?
На синьому оксамиті футляра лежала вибаглива золота браслетка — таку на зап'ясток надівають. А біля застібки на ланцюжку — золотий брелок у вигляді слова англійською. «LOVE», — прочитала Рая. Знітилася.
Біля браслетки лежала маленька листівка, схожа на календарик. Такі календарики безкоштовно роздають перед новорічними святами на автозаправці біля Петрівки. Рая для малих повні кишені тих календариків набирала — з одного боку картинка святкова, з іншого можна подивитися, на який день тижня день народження випаде.
Обережно взяла листівку без ознак новорічного свята. Замість сніжинок-ялинок на білосніжному тлі рожеве сердечко. Перевернула… «Приїжджай скоріше! Чекаю. Платон»…
— Ну все! Час подарунки розбирати, а то нашому Діду Морозу ще до інших діточок устигнути треба. Ану, подивімося, що він вам приготував! — Іветта вже вела малих до стола. Усміхалася. Як просто! Здається, незграбна пафосна браслетка і влучний напис на листівці справили на дівчину саме те враження, яке радикально спрощує всі подальші розмови й умовляння. Хай оговтається. Іветта поки малечу потішить.
З великого пакета на стіл лягали веселі коробки, яскраві пакунки, сипалися цукерки впереміш із шоколадом, мандаринами, сріблястим дощиком і веселими ялинковими прикрасами. Темна захаращена кімната раптом засвітилася і зігрілася не від теплого святкового вогню чарівного багаття, яке милосердна Божа рука розклала посеред убивчих злиднів. Щасливі дитячі оченята оповили її світлою наївною швидкоплинною радістю. Дивилися на купу щастя, що височіла посеред стола, — підійти не сміли.
— Який добрий день, — прошепотіла Іветта. — Справді, добрий…
Вона казала ці головні слова свого життя тільки в одному місці. У своєму кабінеті після успішно проведеної операції. Та сьогодні, оперуючи лише іграшковими звірятками, новим теплим одягом і запашними цитрусами, вона впевнено-жорстко відрізала п'ятьох дітей від їхньої невблаганної порочної матері. Без вагань! Спустошене, нещасне, замкнуте на всі можливі замки Іветтине серце сповнили натхнення і гордість — нітрохи не менші, ніж після складної хірургічної операції. А й у чому сумніватися? Чим взагалі хірург відрізняється від Бога? Бог знає, що він не хірург. А в цю неймовірно натхненну мить Іветта Андріївна Вербицька почувалася Богом.
Узяла в руки першу коробку.
— Робот-трансформер. Це тобі, Едька…
За десять хвилин на столі не лишилося й обгортки від цукерки.
Малеча повсідалася на підлозі, пообкладалася коробками й пакунками, ковтала цукерки разом із мандаринами, зачудовано роздивлялася іграшки, приміряла нову одежинку, гортала книжки з яскравими картинками і здивовано, досі недовірливо поглядала на красиву пані, ніби боялася, що пані раптом підведеться з проваленого дивана, змахне невидимою чарівною паличкою і все це несподіване щастя щезне так само миттєво, як три картоплини їхнього обіду, коли вони запихаються тією картоплею один поперед одним, щоб устигнути з'їсти більше…
Та Іветта вже зосередилася на іншому. Вона сиділа поруч із Поспєловим і Нінухою, щось тихо їй пояснювала. Нінуха заглядала гостям в очі, кивала…
— Та добре, добре… Хіба я їм ворог?
Поспєлов вийняв із внутрішньої кишені пальта документ у звичайному прозорому файлі, підклав під нього порожню коробку з-під робота-трансформера, подав істоті кулькову ручку:
52 
