Особенно,... 
155 
Геґрід кивнув і вийшов наперед. Підняв велетенського павука й перекинув його, тяжко крекнувши, в темну яму. Павук гепнувся на дно з жахливим хрускотом. Геґрід знову заплакав.
- Я розумію, тобі важко, бо ти його добре знав, - поспівчував Слизоріг і поплескав Геґріда по лікті, бо, як і Гаррі, вище не діставав. - То, може, я скажу кілька слів?
«Мабуть, він вицідив з Араґоґа багато високоякісної от рути», - подумав Гаррі, бо Слизоріг мав надзвичайно вдоволений вигляд, коли підійшов до краю ями й прорік поволі й урочисто:
- Прощавай, Араґоже, павучий королю! Ті, хто тебе знав, ніколи не забудуть довгої й вірної дружби з тобою! Твоє тіло зітліє, але дух твій житиме в затишних, обплутаних павутинням закутках твого рідного Лісу. Нехай процвітають твої багатоокі нащадки, а твої побратими-люди хай знайдуть розраду й утішаться після трагічної втрати.
- Се було… се було… так файнесенько! - заголосив Геґрід і впав на купу гною, розпачливо ридаючи.
- Та годі вже, годі, - примовляв Слизоріг; потім махнув чарівною паличкою - і величезна гора землі здійнялася вгору, а тоді з глухим гупанням засипала мертвого павука, утворивши ошатний могильний горб. -Ходімо, чогось вип'ємо. Гаррі, візьми його з того боку… вставай, Геґріде… отак, дуже добре…
Вони посадили Геґріда в крісло за столом. Іклань, який під час похорону сидів, зіщулившись, у своєму кошику, тепер тихенько почалапав до них і, як завжди, поклав важку голову Гаррі на коліна.
Слизоріг відкоркував принесену з собою пляшку вина.
- Я їх усі перевірив, чи немає отрути, - запевнив він Гаррі, виливаючи майже всю першу пляшку в Геґрідів кухоль з відро завбільшки і подаючи його Геґрідові. - Примусив одного ельфа-домовика продегустувати кожнісіньку пляшку після того, що сталося з твоїм бідолашним приятелем Рупертом.
Гаррі яскраво уявив собі Герміонине обличчя, якби вона почула про таку наругу над ельфами-домовиками, тому вирішив їй про це не казати.
- Це тобі, Гаррі… - приказував Слизоріг, розливаючи другу пляшку порівну в два інші кухлі. -… а це мені. Ну, - підняв він високо свого кухля, - хай Араґоґові буде пухом земля.
- Хай буде пухом, - повторили разом Гаррі й Геґрід.
Слизоріг і Геґрід добряче хильнули зі своїх кухлів. А от Гаррі, якому фелікс-феліціс осявав кожен його наступний крок, знав, що не повинен пити, тому просто прикинувся, що відсьорбнув ковточок, і поставив кухля на стіл перед собою.
- Я виховував його з яєчка, знаєте, - скорботно сказав Геґрід. - Він був такий мацюпусінький. коли тілько вилупився. Такий, як китайський мопсик.
- Малеча, - зронив Слизоріг.
- Я си тримав його в шкільній шафі, поки не… йой… Геґрідове обличчя потемніло, й Гаррі знав чому: Том Редл домігся, щоб Геґріда вигнали зі школи, звинувативши, що це він відчинив Таємну кімнату. Але Слизоріг його, здається, не слухав; він дивився на стелю, з якої звисали якісь мідні горщики, а також довге пасмо шовковистого білого волосся.
- Геґріде, це часом не волосся єдинорога?
- Еге ж, - байдуже підтвердив Геґрід. - Вони, знаєш, зачіпаються за гілки хвостами й залишають це скрізь по Лісі…
- Але ж, дорогий друже, ти знаєш, скільки воно коштує?
- Я скріпляю ним пов'язки для ран, якщо якесь звірєтко покалічиться, - знизав плечима Геґрід. - Йой, як воно помагає… дуже міцне, знаєш.
Слизоріг знову добряче приклався до кухля, а його очі уважно оглядали хатину в пошуках, як здогадувався Гаррі, нових скарбів, завдяки яким можна було б забезпечити себе чималими припасами настояного в дубових діжках меду, зацукрованих ананасів та оксамитових домашніх курток. Він підлив вина Геґрідові й собі, розпитуючи того про істот, які мешкають зараз у Лісі, і про те, як Геґрід примудряється за ними всіма пильнувати. Геґрід дуже розбалакався через випите спиртне та Слизорогову улесливу цікавість, перестав витирати очі й захопився довжелезною розмовою про розведення посіпачок.
Тут фелікс-феліціс легенько нагадав Гаррі про себе, і Гаррі помітив, що запаси вина, принесеного Слизорогом, швидко вичерпуються. Гаррі ще не вмів виконувати закляття-наповняття не вголос, але думка, що йому це сьогодні не вдасться, його насмішила: Гаррі й справді всміхнувся сам до себе, коли, не помічений ні Геґрідом, ні Слизорогом (бо ті саме переповідали один одному побрехеньки про незаконну торгівлю драконячими яйцями), він під столом націлився чарівною паличкою на майже порожні пляшки-й ті одразу наповнилися.
155 
