89 
— А ви це відчуваєте? — запитав приглушеним голосом Рон, стискаючи медальйон у кулаці.
— Що?
Рон передав горокракс Гаррі.
Минуло кілька секунд, і Гаррі зрозумів, що мав на увазі Рон. Це пульсувала в жилах його власна кров чи все ж таки
билося щось у самому медальйоні, неначе крихітне металеве серце?
— І що нам з ним робити? — запитала Герміона.
— Тримати в надійному місці, поки не придумаємо, як його знищити, —відповів Гаррі і, хоч дуже й не хотів, повісив ланцюжок з медальйоном на шию, заховавши на грудях під мантією, де той собі й похитувався поряд з капшучком, подарованим Геґрідом.
— Думаю, треба по черзі вартувати біля намету, — звер нувся він до Герміони, а тоді встав і потягся. — І ще треба буде подумати про їжу. А ти лежи, — звелів він Ронові, коли той спробував сісти й бридкувато позеленів.
Гаррі й Герміона обережно встановили на столику стереоскоп, подарований Герміоною на Гаррін день народження, і до вечора почергово стояли на варті. Стереоскоп, одначе, цілісінький день перебував у мовчазному й нерухомому стані, і взагалі, можливо, завдяки закляттям—оберегам та маґлонепроникним чарам, що їх Герміона встановила навколо намету, а може, просто тому, що люди рідко заходили в цей ліс аж так далеко, але їх ніхто не турбував, окрім випадкових птахів та білок. Увечері також нічого не змінилося. Гаррі запалив чарівну паличку, заступивши на варту замість Герміони о десятій вечора, й споглядав ліс, де не було нікого й нічого, крім кажанів, що тріпотіли крильцями високо над ним, перетинаючи клаптик зоряного неба, видимий з їхньої захищеної галявини.
Хотілося їсти, аж трохи паморочилось у голові. Герміона не поклала в свою чарівну сумочку харчів, бо думала, що ночувати вони повернуться на площу Ґримо. Крім грибів, назбираних Герміоною під сусідніми деревами і зварених в похідному казанку, вони нічого не їли. Рон ковтнув кілька ложок тієї бурди і його трохи не знудило, а от Гаррі мужньо тримався — щоб не псувати Герміоні настрій.
Навколишню тишу вряди—годи порушував якийсь шурхіт або тріск гілочок. Гаррі думав, що це були скоріше звірі, ніж люди, однак про всяк випадок тривав чарівну паличку
напоготові. У шлунку, й так замученому гумовими на смак грибами, тривожно поколювало.
Він думав, що радітиме, якщо їм пощастить викрасти горокракс, проте не радів. Сидячи і вдивляючись у темряву, тільки крихітну частинку якої освітлювала його чарівна паличка, він тривожився, що ж буде далі. Так, ніби він тижнями, місяцями, чи, може, й роками прагнув наблизитися до цієї точки, але тепер раптово зупинився, втративши орієнтир.
Десь мали бути інші горокракси, та він не мав ані найменшої гадки, де їх шукати. Він навіть не знав, які вони будуть. А ще не знав, як знищити той єдиний роздобутий горокракс, що зараз торкався до його грудей. Цікаво, що медальйон анітрохи не нагрівався від тепла його тіла, а був холод—нющий, наче його щойно витягли з крижаної води. Коли—не—коли Гаррі причувалися удари крихітного серця, що невлад билося з його власним.
Невиразні передчуття наповзали на нього з темряви. Він їм опирався, відганяв од себе, та вони вперто поверталися. "Разом їм жити не судилося". Рон і Герміона, які впівголоса про щось розмовляли в наметі за його спиною, могли б, якби забажали, піти звідси, а от він цього зробити не міг. Гаррі намагався опанувати свій страх і виснаження, а горокракс у нього на грудях, здавалося, відклацує час, який йому ще залишився… "Безглузда думка, — сказав він сам собі, — не треба про таке…"
Шрам знову почав поколювати. Він боявся, що накликає цей біль своїми думками, і спробував скерувати їх в інше русло. Згадав бідолашного Крічера, що так і не дочекався їх удома, отримавши замість них Якслі. Мовчатиме ельф чи розповість смертежерові все, що знає? Гаррі хотів вірити, що за минулий місяць Крічер змінив своє ставлення до нього, що він буде йому вірний, але хтозна, як воно складеться. А що, як смертежери ельфа катуватимуть? Хворобливі видіння заполонили мозок Гаррі, і він їх теж відганяв, бо все одно нічим не міг допомогти Крічерові. Вони з Герміоною
вже вирішили, що недоцільно його сюди викликати. А що, як разом з ним припреться хтось із міністерства? Навряд чи ельфові вдасться роз'явитися непомітно, не повторивши тієї помилки, що змусила Герміону прибути на площу Ґримо разом з Якслі, який вчепився за її рукав.
Шрам пік уже нестерпно. Він подумав, як багато всього вони не знають. Люпин правду казав про чари, з якими вони ніколи ще не стикались і навіть уявити їх не могли. Чому Дамблдор пояснив їм так мало? Може, думав, що ще має час, що житиме ще багато років або століть, як його приятель Ніколас Фламель? Якщо це так, то він гірко помилявся… Снейп про це подбав… Снейп, сплячий змій, що вжалив на верхівці вежі… І Дамблдор почав падати… падати… — Віддай мені, Ґреґорович.
89 
