95 
— Може, тут є лососі? Чи ти думаєш, що сезон для них ще не почався? Акціо лосось!
Почулися сплески води й ляскання риби об долоні. Хтось схвально крекнув. Гаррі запхнув видовжене вухо глибше у своє. Крізь жебоніння води розрізнив ще кілька голосів, але вони розмовляли не англійською і не якоюсь відомою йому людською мовою. Це була грубувата й немелодійна говірка, що складалася з деренчливих гортанних звуків, а співрозмовників було, здається, двоє, причому один розмовляв повільніше й глухіше, ніж другий.
Відблиски вогню затанцювали по тканині намету; великі тіні проходили між вогнищем та наметом. Чудесний запах печеного лосося спокусливо долинав до друзів. Почувся брязкіт металу об тарілки, й перший чоловік заговорив знову.
— Ґрипхук, Ґорнук, сюди.
— Ґобліни! — беззвучно поворушила губами Герміона, і Гаррі кивнув.
— Дякую, — сказали ґобліни англійською.
— То всі троє ховалися? І довго? — запитав новий соковитий і приємний голос. Він був Гаррі мовби знайомий, одразу змальовував в уяві пузатенького безжурного чоловіка.
— Шість тижнів… чи й сім… я вже забув, — відповів стомлений чоловік. — Уже в перші дні зустрівся з Ґрипхуком, а незабаром об'єднав зусилля з Ґорнуком. Добре мати товариство. — Запала мовчанка, тільки шкрябали по тарілках ножі, а бляшані кухлі то піднімалися, то опускалися на землю.
— А ти чого втік, Тед? —знову озвався той чоловік.
— Знав, що по мене прийдуть, — відповів соковитим голо сом Тед, і Гаррі раптом його впізнав: то був батько Тонке. — Почув, що за тиждень до того неподалік були смертежери, і вирішив, що краще тікати. Бачиш, я принципово відмо вився реєструватися маґлородцем, бо знав, що це тільки
питання часу, знав, що рано чи пізно доведеться тікати. З дружиною все буде гаразд, бо вона чистокровна. А потім я зустрів тут Діна. Коли це було, синку, кілька днів тому?
— Ага, — підтвердив ще один голос, і схвильовані Гаррі, Рон та Герміона мовчки перезирнулися, бо впізнали голос їхнього товариша з Ґрифіндору Діна Томаса.
— Ти теж маґлівського роду? —запитав перший чоловік.
— Не знаю, — відповів Дін. —Тато покинув маму, як я ще був малий. Але в мене нема ніяких доказів, що він був чаклун.
Запанувала тиша, порушувана лише жуванням і плямканням, а тоді знову заговорив Тед.
— Мушу сказати, Дерк, що я був здивований, коли натрапив на тебе. Хоч і приємно, та все ж здивований. Ходили чутки, що тебе впіймали.
— Так і було, — зізнався Дерк. — Мене вже везли в Азка—бан, але я ризикнув, приголомшив Доліша і вкрав його мітлу. Втекти виявилося легше, ніж можна було подумати. Думаю, що з ним зараз не все гаразд. Мабуть, його кон—фунднули. Якщо це так, то я потис би руку тому чаклунові чи відьмі, хто це зробив — і цим урятував мені життя.
Знову запала тиша, в якій було чути, як потріскував вогонь і плюскотіла вода. Тоді Тед сказав:
— А ви удвох як сюди потрапили? Я мав таке враження, що всі ґобліни на боці Відомо—Кого.
— Помилкове враження, —відповів ґоблін з пронизливішим голосом. — Ми ні на чиєму боці. Це війна між чаклунами. —То чого ж ви ховаєтесь?
— Я вирішив, що так буде розважливіше, — пояснив ґоблін з глухуватим голосом. — Коли я відповів відмовою на досить зухвале, як на мене, прохання, то зрозумів, що моя особиста безпека під загрозою.
— А що тебе попросили зробити? —поцікавився Тед.
— Виконати обов'язки, що не узгоджуються з гідністю моєї раси, — відповів ґоблін жорстко й холодно. — Я ж не ельф—домовик.
— А в тебе що, Ґрипхук?
— Схожі причини, — відповів ґоблін з пронизливим голосом. — Моя раса вже не керує "Ґрінґотсом". А я не визнаю керівника—чаклуна.
Він щось нечутно додав ґоблідіґуцькою мовою і Ґорнук реготнув.
— Що це за жарт? — запитав Дін.
— Він сказав, — пояснив Дерк, — що є речі, яких чарівники теж не визнають або не впізнають.
Настала коротка пауза.
— Я щось не зрозумів, — зізнався Дін.
— Перед тим, як піти, я їм трошки помстився, — сказав англійською Ґрипхук.
— Людино добра… тобто, ґобліне добрий, — квапливо виправився Тед. —Ik часом не замкнув якогось смертежера в старому наднадійному сейфі?
— Якби замкнув, то навіть меч не допоміг би йому вибратися, — відповів Ґрипхук. Ґорнук знову реготнув, і навіть Дерк ледь—ледь засміявся.
— Ми з Діном усе одно нічого не збагнули, — сказав Тед.
— Северус Снейп теж не збагнув, — вишкірився Ґрипхук, і обидва ґобліни вибухнули лиховісним реготом.
95 
