50 
— Пам’ятаєте розмову, яку ми мали з вами, директоре… напередодні навчального року? — запитав Снейп, ледь розтуляючи вуста, мовби не хотів, щоб його почув Персі.
— Пам’ятаю, Северусе. — У голосі Дамблдора прозвучали нотки застороги.
— Майже неймовірно… щоб Блек міг проникнути в замок без чиєїсь допомоги звідси. Я вже висловив вам своє занепокоєння, коли ви призначили…
— Я не вірю, що хтось у цьому замку допомагає Блекові, — зупинив його Дамблдор тоном, що не допускав Снейпового заперечення. — Мушу піти до дементорів, — мовив Дамблдор. — Я обіцяв їм сповістити, коли закінчаться наші пошуки.
— А вони пропонували вам свою поміч, пане професоре? — поцікавився Персі.
— Ще й як, — холодно озвався Дамблдор. — Та поки я директор, жоден дементор не переступить поріг цього замку.
Персі зніяковів. Дамблдор швидко й нечутно покинув залу. Снейп провів його обуреним поглядом і теж вийшов.
Гаррі глянув на Рона й Герміону. Вони лежали з розплющеними очима і розглядали зоряну стелю.
— Що б це могло означати? — ледь чутно вимовив Рон.
* * *
Наступні кілька днів у школі тільки й було розмов, що про Сіріуса Блека. Висувалися найнесамовитіші припущення щодо його проникнення в замок. Скажімо, Анна Ебот з Гафелпафу цілий урок гербалогії запевняла всіх охочих її слухати, що Блек уміє перевтілюватися на квітучий кущ.
Подертий портрет Гладкої Пані зняли зі стіни, а на його місце почепили зображення сера Кадоґана разом з його товстеньким сірим коником. Але це мало кого втішило. Сер Кадоґан постійно викликав учнів на дуель і вигадував безглузді паролі, які міняв принаймні двічі на день.
— Він справжній псих, — поскаржився Персі Шеймус Фініґан. — Чи не можна його замінити?
— Нема ким. Усі картини бояться того, що сталося з Гладкою Пані, — пояснив Персі. — Тільки серові Кадоґану вистачило відваги.
Проте сер Кадоґан Гаррі не дошкуляв. Гаррі мав інший клопіт: тепер його постійно опікали. Учителі під різними приводами супроводжували його в коридорах, Персі (очевидно, за наказом матері) ходив слідом за ним, наче самовдоволений сторожовий пес. А на додачу до всього професорка Макґонеґел із траурним виглядом запросила Гаррі у свій кабінет.
— Нема сенсу приховувати від тебе, Поттере… — почала вона дуже серйозним тоном. — Я розумію, що тебе це приголомшить, але Сіріус Блек…
— … полює на мене, — втомлено проказав Гаррі. — Я почув, як Ронів тато розповідав про це його мамі. Містер Візлі працює в Міністерстві магії.
Професорка Макґонеґел була ошелешена.
— Он воно що! — промовила вона після деякої паузи. — Ну в такому разі, Поттере, ти зрозумієш, чому тобі не варто ходити вечорами на тренування. Сам, без догляду на полі… довкола лише кілька учнів… це надто небезпечно…
— Але ж у суботу наша перша гра! — обурився Гаррі. — Я мушу тренуватися, пані професорко!
Макґонеґел прискіпливо на нього поглянула. Гаррі знав, що вона, як ніхто, вболіває за ґрифіндорську команду. Врешті–решт це ж вона рекомендувала його на ловця. Затамувавши подих, Гаррі чекав.
— Гм… — професорка Макґонеґел звелася на ноги і подивилася у вікно на квідичне поле, що ледь видніло за пеленою дощу. — Ох… як я хочу, щоб ми нарешті виграли той кубок… але… однак, Поттере… мені буде спокійніше, якщо з вами на тренуваннях буде хтось із учителів. Я попрошу мадам Гуч.
* * *
Погода псувалася з кожним днем, але ґрифіндорська команда під наглядом мадам Гуч тренувалася з особливою самовідданістю. Та на останньому тренуванні перед суботнім матчем Олівер Вуд повідомив команді неприємну новину.
— Флінт мені сказав, що граємо не зі Слизерином, а з Гафелпафом! — розгнівано вигукнув він.
— Чому?! — здивувалися гравці.
— Флінт каже — через ловця: у нього, бачте, ще й досі болить рука, — люто заскреготав зубами Вуд. — Просто вони не хочуть грати в таку погоду. Бояться, що це зменшить їхні шанси…
Цілий день не вщухала злива, завивав вітер, а тепер, коли говорив Вуд, ще й загримів грім.
— Мелфоєва рука цілком здорова! — обурився Гаррі. — Він прикидається!
— Я знаю, але як це довести? — гірко всміхнувся Вуд. — Ми ж тренували всі фінти спеціально для Слизерина. У гапелпафців зовсім інша манера гри! Тепер у них новий капітан, він же й ловець: Седрік Діґорі.
Анжеліна, Алісія й Кеті раптом захихотіли.
— Що тут смішного? — насупився Вуд.
50 
