52 
— Ви задали питання, а вона знає відповідь! Навіщо тоді питати, якщо відповідь вас не цікавить?
Клас завмер: усі відчули, що Рон зайшов задалеко. Снейп сповільна почав на нього насуватися…
— Призначаю тобі покарання, Візлі, — вимовив Снейп шовковим голосом, мало не притулившись своїм обличчям до Ронового. — І якщо ти ще колись дозволиш собі критикувати мою манеру викладання, то дуже про це пошкодуєш.
До кінця уроку ніхто не вимовив ані слова. Учні конспектували розділ про вовкулак, а Снейп ходив поміж рядами і перевіряв домашні завдання, які вони виконували ще з професором Люпином.
— Дуже поверхове пояснення… це неправильно, капи переважно мешкають у Монголії… Професор Люпин поставив за це вісім балів з десяти? Це й на трійку не тягне…
Задзвонив дзвоник, але Снейп ще трохи їх затримав.
— До понеділка здасте мені двосувійний реферат про методи розпізнавання і знищення вовкулак. Я нарешті за вас візьмуся. Візлі, запишись, я виберу тобі покарання.
Відійшовши далі від класу, Гаррі й Герміона разом з іншими однокласниками щедро висловлювали усе своє незадоволення Снейпом.
— Снейп завжди зазіхав на цю посаду, але ще ніколи так відверто не доскіпувався до жодного учителя, — мовив Гаррі Герміоні. — Чого він так напосівся на Люпина? Невже через того ховчика?
— Не знаю, — замислено відповіла Герміона. — Я сподіваюся лише, що Люпин якнайшвидше видужає.
Рон наздогнав їх за кілька хвилин, ледве стримуючи гнів.
— Ви знаєте, що той… (він обізвав Снейпа таким словом, що Герміона аж вигукнула: «Роне!») …примусив мене робити? Я маю чистити нічні горщики в лікарні. Без жодних чарів! — Рон стиснув кулаки. — І чому Блек не заховався у Снейповім кабінеті, га? Він би його там угробив нам на радість!..
* * *
На другий день Гаррі прокинувся ще до світання. Якусь мить йому здавалося, що його розбудило ревіння вітру, але тоді він відчув холод на потилиці і рвучко сів на ліжку. Біля нього висів у повітрі Півз Полтерґейст і щосили дмухав йому у вухо.
— Чого ти причепився?! — розсердився Гаррі.
Півз надув щоки, ще раз дмухнув, зареготав і вилетів з кімнати.
Гаррі намацав будильник: пів на п’яту ранку. Клянучи Півза, він перевернувся на другий бік і спробував заснути. Але тепер йому заважав гуркіт грому, шалений вітер, що бився об замкові мури, і рипіння дерев у Забороненому лісі. Ще кілька годин, і він змагатиметься з цією бурею на квідичному полі. Не в змозі заснути, Гаррі встав, одягся, підхопив свій «Німбус–2000» і тихенько вийшов зі спальні.
Відчинив двері, і відчув, як щось торкнулося до його ноги. Він нахилився і ще встиг за кінчик пухнастого хвоста витягти Криволапика зі спальні.
— Рон, здається, мав рацію, — підозріло глянув на кота Гаррі. — Тут скрізь повно мишей! Чого ти їх не ловиш? Іди геть! — виштовхнув він Криволапика ногою на гвинтові сходи, — дай Скеберсові спокій!
У вітальні гроза завивала ще гучніше. Гаррі знав, що матчі з квідичу ніколи не скасовували через такі дрібнички, як гроза. Але його охопило тривожне передчуття. Вуд у коридорі показав йому Седріка Діґорі. Діґорі навчався в п’ятому класі і був значно кремезніший за Гаррі. Зазвичай ловцями були легенькі та верткі гравці, але за такої погоди важкий Діґорі мав перевагу — пориви вітру були йому не такі страшні.
Гаррі до світанку просидів перед каміном, час від часу стримуючи Криволапика, що вперто намагався прослизнути сходами до спальні. Врешті–решт, здається, настав час снідати, тож Гаррі рушив до портрета.
— Готуйся до бою, трясогузко! — заверещав сер Кадоґан.
— Ой, мовчіть, — позіхнув Гаррі.
Набравши великого тареля каші, він трохи прийшов до тями, а коли взявся за грінку, до нього приєдналася вся команда.
— Важко буде грати, — занепокоївся Вуд, якому не ліз у горло шматок.
— Та не хвилюйся, Олівере, — заспокоювала його Алісія, — хіба ми боїмося дощу?
Квідич був такий популярний, що подивитися на гру поспішала вся школа. Шалений вітер збивав учнів з ніг і виривав парасолі. Уже перед роздягальнею Гаррі помітив Мелфоя, Креба і Ґойла, які, йдучи під величезною парасолею, реготали й показували на нього пальцями.
Переодягшись у яскраво–червону форму, команда чекала традиційних Вудових напучувань, але цього разу їх не було. Кілька разів Вуд поривався заговорити, але видобув із себе лиш якесь химерне шипіння. У відчаї похитав головою і помахом руки запросив їх на поле.
52 
