ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Мужчина на одну ночь

Неплохо, но немного растянуто)))) >>>>>

Дом одиноких сердец

Согласна с uly. - так себе, не впечатляет. Предыдущие книги лучше. >>>>>




Loading...
  69  

— Уночі? — У голосі Іветти крижані ноти.

— Так. Я бачив Раю вві сні. Вона хотіла втекти, а я сказав: «Залишися», і вона погодилася. Тільки попросила, щоб я повісив у передпокої її курточку.

Платон говорив звично-спокійно, та нянька бачила: ще слово, і дівчина розридається просто за столом. Засовалася…

— Щось ви їсте геть погано. Чи я марно на кухні півдня вошкалася? Усе похололо! Ви ж гляньте — все холодне. І це ж із якими силами подарунки роздивлятися?

Платон відклав виделку, подався вперед, простягнув до Раї руку.

— Хочеш подивитися подарунки?

— Чудова ідея, синку! — Іветта підхопилася першою, пішла до червоного мішка під ялинкою. Події чудесним чином повернулися до запланованого русла. А дивні сновидіння… Іветта ще матиме вдосталь часу, щоби розібратися зі сновидіннями!

Нянька перехрестилася: пронесло блаженних. Заходилася прибирати зі столу тарілки. Нема їй часу за дурниками спостерігати, їй ще б устигнути до дванадцятої кавун розтовкти га шампанським залити. Зиркнула скоса: хоч би подовше з подарунками цяцькалися… Іветта вже спорожнювала мішок.

Платонові перепали колекція дисків із дослідницькими програмами «Дискавері», крутий джемпер і коштовний «брегет» — механіка, автоматичний підзавод, рожеве золото сімсот п'ятдесятої проби, сапфірове скло. А сенс? Іветта і сама розуміла — геть зайва річ, та не втрималася — придбала коштовну цяцьку для єдиного й неймовірного.

Як не дивно, годинник зацікавив Платона настільки, що він урешті відпустив Раїну руку, сів по-турецьки на килим біля >глинки — босі ноги під себе — зосереджено роздивлявся механізм і за мить, здавалося, забув про всіх, хто був поруч.

— Раєчко… — Іветта інтригуюче всміхнулася дівчині. Легким рухом феї простягнула дівчині велику золотаву коробку І рожевою стрічечкою і такою ж рожевою квіткою. — З Новим |к)ком. З новою радістю. З любов'ю…

— Дякую, — зашарілася. Тримала в руках велику, майже невагому коробку, дурні думки звідкілясь позбігалися: «Синові — купа коробок, а мені лише одна… Бо нерідна, приблуда чужа… І що в ній? Мабуть, нічого нема, бо не важить геть нічого… Сама коробка важка… Он яка здоровенна!»

— Ангеліночко! Проведи Раєчку до її кімнати — допоможи, — вже командувала Іветта.

…Рая сиділа на ліжку в рожевій кімнаті, не насмілювалася коробку розгорнути. Ангеліна зірвала рожеву квітку зі стрічкою, зойкнула.

— Ну все! Пропали всі хлопці!

Дівчина глянула в коробку, й аж сльози набігли. Такого не буває! Такого ніколи й ніде бути не могло. Біла з блакитним сукня чудесна. Ліф приталений. Прозорий пасочок із блакитної орґанзи — і так і сяк зав'язати можна, щоби талія ще стрункішою здавалася, — а поділ пишний. Пишний, аж зібраний по краю. Блакитні смужки по подолу і на плечиках. Камінчики по комірцю виблискують. А поряд із сукнею прозорі колготки сріблясті. І білі черевички лакові. В окремому пакуночку — білі трусики й ліфчик із мереживцем. А Рая про пані так погано подумала…

— Що, Раюшко, допомогти чи сама? — почула няньчин голос.

— Сама… — зашарілася.

Ангеліна вже й зі стола поприбирала, уже й розклала на невеличкому столику всілякої смакоти солодкої, уже й Іветта насупилася та з тривогою поглядала на Платона, що вже надто заглибився у вивчення годинника, а дівчина все не йшла.

— Весь час бігатимемо по неї?! — пробурмотіла роздратовано. Зиркнула — чи ніхто не почув?

— Я приведу Раю. — Платон таки почув. Акуратно поклав годинник у футляр, залишив біля ялинки.

Іветта перехопила дивний погляд сина, підвелася першою, заспішила до рожевої кімнати.

— Раєчко! — гукала голосно, випереджаючи можливий небажаний розвиток подій. — Раєчко…

У рожевій кімнаті дівчина відвела погляд від дзеркала, похапцем побігла до вітальні. У темному коридорі наштовхнулася на Іветту з Платоном.

— Вибачте…

Іветта ввімкнула в коридорі світло, критично глянула на розгублене дівча в розкішній білій сукні, демонстративно-захоплено сплеснула руками.

— Як же тобі пасує ця сукня, Раєчко! Чи не так, Платоне?

Платон серйозно кивнув:

— Я теж не ношу взуття.

Іветта глянула на Раїні ноги й аж почервоніла від гніву: дівчина так і не наділа прозорих сріблястих колготок і не взула білих лакових черевичків.

Розділ 5


Зранку тридцять першого грудня Ліда перебрала весь гардероб — не те, не те, не те… Три дні за містом наодинці з коханим. Новий етап їхніх стосунків. Первозданна тиша. Біле з сосновою зеленню за вікном. Вона добиратиме бежево-шоколадні кольори. Тепло. Ніжність. Тільки трішечки молочно-білого — аж ніяк не сніжно-білого. Можливо, шалик, рукавички…

  69