и читается легко. 
71 
Стас розчистив скло від снігу, «тойота» зрушила, чоловік скоса поглядав на дружину й усе намагався вдатися в деталі.
— Ні, Стасе, прошу'. — якось дивно сміялася Ліда. — Тоді точно не буде ніякого сюрпризу.
— Але ти повинна зрозуміти: це не зрада. Це принципово інша позиція. Додатковий сексуальний досвід лише зміцнює подружні пари. Коли чоловік і дружина…
— Досить!
— Ні, ні! Коли чоловік і дружина свідомо йдуть назустріч побажанням одне одного, щоб не опускатися до випадкових «лівих» шльондр. Ти розумієш?
— Так…
— Ми ж кохаємо одне одного?
— Так…
— Це головне. Ми просто скуштуємо трохи екстриму й урізноманітнимо наш секс. Круто, чи не так?
За годину «тойота» запаркувалася на стоянці невеликого, схожого на чарівну хатинку готелю посеред лісу, біля вкритого кригою озера.
«Втоплюся! Проб'ю лунку в озері й утоплюся! — подумала Ліда, коли їм назустріч висипала весела компанія. — Людей двадцять, — відмітила. — Чоловіків і жінок порівну. Усі по двоє тримаються».
Струнка білявка у флісових брюках і лижній куртці підбігла першою.
— Ганнуся! — представилася. — Ми з чоловіком як організатори координуємо програму, — показала на лисого молодика в пуховику. — Це мій чоловік Олесь. А ви…
— Стас! — збуджено вишкірився.
— Ліда… — прошепотіла.
— Ви спізнилися! — їдуче дорікнув Олесь. — Вигадаємо вам покарання.
— Так, так! Ви запізнилися, друзі! Ми всі чекаємо тільки вас! — заторохтіла Ганнуся. Обернулася до інших свінґерів, почала називати: — Льовочка й Неля, наші давні друзі. Тимур Із Машею — новенькі, як і ви. Сергія і Тоню ми знаємо не так давно, як Нелю та Льовочку, але вони такі потужні свінґери… Можуть влаштувати таку відкриту секс-експансію, що ви навіть не помітите, коли опинитесь…
— Зарано, Ганнусю! — нагадав лисий.
— Так, зарано! А це наші улюблені Дімка з Ксюхою, а ось ці двоє… — Білявка все торохтіла, торохтіла.
— Люди, пропоную продовжити знайомство в теплі, — вискочив уперед гладкий дядько років сорока.
Усі посунули до готелю.
Сон… Ліда всілася у м'яке крісло у напрочуд затишній, майже домашній вітальні з дерев'яними стінами, теплим каміном, до якого хотілося притулитися, м'яким килимом, по якому би — босоніж. Їй здавалося, голоси людей зводять вітальню з розуму.
— Оскільки ви трішки запізнилися…
— Тільки трішки! — сміявся Стас.
— …То програма дещо корегується. Ми планували, щоби кожна пара спокійно розмістилася у своєму номері…
— Ми розмістилися! — озвалася, здається, товста потвора на ім'я Неля.
— …І тільки потім розіграти наші перші варіанти, бо ж, погодьтеся, Новий рік… Час чудес. Хто з ким — ми не знаємо! Розіграємо і це буде справедливо! Тому Стас і Ліда познайомляться зі своїм номером після обіду й розіграшу перших варіантів пар.
— Ми не проти! — Стас.
— А ви, Лідо?
«Що? Це до неї? — Ліда ошелешено озирнулася. — Хто? Білявка? Кому відповідати?»
— Ви не проти, Лідочко? — знову запитала Ганнуся.
— Я за, — прошепотіла.
— Чудово! Поки накриють стіл, ми розігріємося аперитивом. У нас шикарний аперитив — абсент, вермут, кампарі.
Компанія відірвала дули від крісел, покотилася до столиків біля засніжених вікон. Задзеленькали бокали. Голоси злилися.
— Тонєчко! Залиш мені хоч краплю кампарі!
— Олесику! Сподіваюся, ти подбав про музику?
— Ні, тільки не класику. Що за фігня, люди? Ми приїхали відриватися!
— Повідомляю всім, хто мене не знає: під час сексу я матюкаюся.
— Це природно!
— Так, ми поважаємо все природне.
— Я би сказала, ми — втілення всього природного і нормального.
— А в мене тост!
Ліда смикнулася, одним ковтком вихилила келих вермуту. Тост? У Стаса тост?
Відірвала погляд від стінок келишка, у який витріщалася затято. Полохливо зиркнула на Стаса. Чоловік підійшов до Ліди, обійняв її, усміхнувся дияволом, підніс угору келих.
— У мене тост, панове! — повторив пафосно. — Ми бажаємо товариству нескінчених трансформацій, що породжували б нові і нові варіації на одну й ту саму вічну тему. Бо, погодьтеся, весь час міняти свою кохану дружину на одну й ту саму свінґер-партнершу — це те саме, що завести коханку. Тупа дискредитація геніальної ідеї. Ми з Лідою — проти. Ми — за…
— Експансію! — вигукнула Тоня. — Я тебе обожнюю, Стасе!
71 
