59 
— …і принеси ще один ящик драглистих слимаків, любий, бо їх уже майже розібрали… — почувся жіночий голос.
На драбині з’явилися чиїсь ноги. Гаррі сховався за величезний ящик. Повз нього протупали чиїсь кроки і хтось почав совати ящики біля протилежної стіни. Іншої нагоди може й не бути…
Стрімко й нечутно Гаррі вискочив зі своєї схованки й поліз по драбині. Унизу виднілася величезна спина та лискуча лисина якогось чоловіка, що схилився над ящиками. Нагорі Гаррі прослизнув у двері і опинився за прилавком «Медових руць». Нахилився, відповз набік і лише тоді випростався… У «Медових руцях» було так багато гоґвортських учнів, що на Гаррі ніхто навіть не звертав уваги. Протискаючись між ними, він роззирався довкола, і ледве не розсміявся, коли уявив вираз поросячого обличчя Дадлі, якби той раптом побачив, де опинився Гаррі.
Там було безліч поличок з найнеймовірнішими ласощами. Кремові пастилки з горішками, мерехтливі рожеві квадратики заморожених кокосів, товсті медові іриски, ряди різноманітних шоколадок. Величезна діжка горошку на кожен смак і діжка свистошипів, про які розповідав Рон. Уздовж однієї стіни красувалися солодощі зі спецефектами: жуйка «Друбл» (яка заповнювала кімнату бульками–пролісками, що не лускали цілий день), тонкі льодяники–зубочистки, крихітні чорні перчортики («дихніть на друзів вогнем!»), крижані мишки–шкряботушки («стукотіть зубами й попискуйте з нами!»), м’ятні жабки–карамельки («стрибають у шлунку, мов живі!»), крихкі цукрові пера і вибухові мармеладки.
Гаррі протиснувся крізь натовп шестикласників. У найдальшому кутку цукерні під написом «Незвичайні смаки» стояли Рон з Герміоною, розглядаючи льодяники зі смаком крові. Гаррі підкрався до них.
— Фу–у! Гаррі цього не захоче, — скривилася Герміона. — Це для якихось упирів.
— А це? — Рон підсунув Герміоні під ніс банку тарганятини.
— Нізащо, — промовив Гаррі. Рон мало не впустив банку.
— Гаррі! — вискнула Герміона. — Ти чого тут? Як… як ти?..
— Ого! — вражено вигукнув Рон. — Ти вже вмієш являтися?!
— Та ні, звичайно! — сказав Гаррі і пошепки, щоб не почули інші, розповів про Карту мародера.
— Ти ба! А мені вони її ніколи не показували! — обурився Рон. — А я ж, як не як, їхній брат!..
— Ну, то й що? — мовила Герміона. — Гаррі ж однаково не триматиме її в себе, а віддасть професорці Макґонеґел. Правда, Гаррі?
— І не подумаю! — відповів Гаррі.
— Ти що, здуріла? — витріщив очі Рон. — Віддати таку цінну річ?
— Якщо віддавати, то треба сказати, де я її взяв! Фредові з Джорджем тоді капут! Філч їх приб’є!
— А ти подумав про Сіріуса Блека? — зашепотіла Герміона. — А раптом він скористається котримось ходом і проникне в замок! Треба попередити вчителів!
— Він не зможе проникнути через перехід, — заперечив Гаррі. — На карті сім таємних тунелів, так? Фред і Джордж вважають, що Філч знає про чотири з них. А з трьох інших — один завалився, над входом у другий росте Войовнича Верба, а той, яким я прийшов… ну… його важко помітити… звідки Блекові знати, що вхід до нього тут, у підвалі…
Гаррі завагався. А що, як Блек таки знає про цей тунель? Але Рон поважно прокашлявся і показав на оголошення, що висіло на дверях.
ЗА НАКАЗОМ МІНІСТЕРСТВА МАГІЇ
Нагадуємо покупцям, що задля безпеки дементори патрулюватимуть на вулицях Гоґсміда щовечора після заходу сонця. Патрулювання буде скасовано відразу після того, як упіймають Сіріуса Блека. Радимо завершувати свої покупки до заходу сонця.
Веселого Різдва!
— Усе ясно? — тихенько мовив Рон. — Хотів би я бачити, як Блек вдирається в «Медові руці», коли все село аж кишить дементорами. До того ж, якби хтось і вдерся, то власники «Медових руць» першими б це почули, правда? Вони ж тут мешкають!
— Так, але… але… — Герміона намагалася вигадати ще якесь заперечення. — Слухайте, але ж Гаррі не повинен тут з’являтися — він не має підписаного дозволу! Якщо хтось про це довідається!.. Це ж буде страшна халепа! Ще ж не вечір… а що, як Сіріус Блек з’явиться тут сьогодні? Зараз?..
— І як він зуміє розшукати Гаррі в таку погоду? — Рон показав на густий лапатий сніг, що кружляв за вікнами. — Слухай, Герміоно, це ж Різдво, Гаррі заслужив на свято.
Герміона стурбовано прикусила губу.
— Ти на мене настукаєш? — усміхнувся Гаррі.
— Ох… звичайно ж, ні… але їй–богу, Гаррі…
59 
