Особенно,... 
65 
— Ви вже чули! — простогнав він і кинувся Гаррі на шию.
А що Геґрід був удвічі більший за нормальну людину, то Гаррі було не до сміху. На щастя, його врятували Рон з Герміоною, що підхопили Геґріда попід руки. Усі разом вони завели його в хатинку й посадовили в крісло. Геґрід похилився на стіл і нестримно заридав, сльози рясно котилися по його кошлатій бороді.
— Що сталося, Геґріде? — злякано спитала Герміона.
Гаррі зауважив на столі листа.
— Це що, Геґріде?
Геґрід підштовхнув листа до нього і заридав ще гірше. Гаррі вголос прочитав:
Шановний містере Геґрід!
Розслідуючи справу про напад гіпогрифа на учня Вашого класу, ми взяли до уваги запевнення професора Дамблдора, що Вашої вини в цьому прикрому інциденті немає.
— Та це ж чудово, Геґріде! — Рон поплескав велетня по плечі. Але Геґрід не перестав ридати і махнув своєю велетенською рукою, щоб Гаррі читав далі.
Однак мусимо висловити своє занепокоєння діями гіпогрифа. Ми підтримали офіційну скаргу містера Луціуса Мелфоя і передаємо цю справу на розгляд Комітету знешкодження небезпечних істот. Слухання справи відбудеться 20 квітня. Просимо Вас прибути у названий день разом з гіпогрифом до лондонського офісу Комітету. До початку слухань Вам належить тримати гіпогрифа на прив’язі в ізольованому місці.
З повагою…
Далі йшов перелік членів шкільної опікунської ради.
— Ого, — зітхнув Рон. — Але ж ти казав, що Бакбик хороший. Я певен, що його виправдають…
— Ти ж знаєш тих гаргуйлів з Комітету! — мало не задихнувся Геґрід, витираючи сльози рукавом. — Їм тілько покажи якесь файне звірєтко, і вони відразу зачинают його знешкоджувати!
У кутку почувся якийсь звук. Гаррі, Рон і Герміона рвучко озирнулися. На підлозі лежав гіпогриф Бакбик і голосно плямкав. З того, що він пережовував, бризкала кров.
— Як я міг лишити його прив’язаного на снігу! — виправдовувався Геґрід. — Саменького! На Різдво!..
Друзі перезирнулися. Вони розходилися з Геґрідом у поглядах щодо «файних звірєток», яких інші люди називали «жахливими потворами». Проте Бакбик і справді здавався доволі миролюбним. А за Геґрідовими мірками він був просто «симпатюлька».
— Геґріде, ти мусиш добре подумати, як його захищати. — Герміона сіла поруч з Геґрідом і поклала руку на його величезну долоню. — Потрібно їм довести, що Бакбик абсолютно безпечний.
— Ніц не вийде! — ридав Геґрід. — Увесь Комітет танцює під Мелфоєву дудку! Бояться його! А якщо я програю справу, то Бакбика…
Геґрід черкнув пальцем поперек горла і, ридаючи, бухнувся на стіл.
— А як же Дамблдор, Геґріде? — запитав Гаррі.
— Він і так мені дуже поміг, — простогнав Геґрід. — У нього самого повно клопоту: ті дементори, що пруться до замку, Сіріус Блек, який лазит довкола…
Рон і Герміона зиркнули на Гаррі: чекали, що він почне докоряти Геґрідові за Блека. Але Геґрід був такий нещасний і переляканий, що Гаррі стримався.
— Послухай, Геґріде, — сказав він, — не треба здаватися. Герміона має рацію: треба добре продумати свій захист. Ми можемо бути свідками…
— Я десь читала про суд над гіпогрифом, з якого знущалися, — замислилась Герміона, — і того гіпогрифа виправдали. Я знайду той випадок.
Геґрід заридав ще голосніше. Гаррі й Герміона безпомічно глянули на Рона.
— Е–е… може, зварити чаю? — запитав Рон. Гаррі витріщив очі.
— Так завжди робить моя мама, коли комусь погано, — знизав плечима Рон.
Врешті–решт, коли Геґрідові кілька разів пообіцяли, що допоможуть і поставили перед ним кухоль гарячого чаю, він висякався в свою хустинку–як–скатертинку і мовив:
— Ваша правда: мені не можна розвалюватись. Мушу си тримати купи…
Вовкодав Іклань боязко виліз з–під столу і поклав голову на Геґрідове коліно.
— Останнім часом я був сам не свій, — Геґрід однією рукою гладив Ікланя, а другою витирав обличчя. — Журюси, шо буде з Бакбиком, і шо нікому не подобаються мої уроки…
— Але нам вони подобаються! — збрехала Герміона.
— Так, вони класні! — докинув Рон. — До речі, як там ці… е–е… флоберв’яки?
— Виздихали, — понуро озвався Геґрід. — Переїли салату.
— О… як жаль!.. — у Рона від тамованого сміху засмикалися губи.
— А ще ті клєті дементори!.. Бр–р–р!, — Геґрід аж здригнувся. — Мушу видіти їх кожен раз, як іду на чарчину до «Трьох мітел». Так, ніби я знову в Азкабані…
65 
