ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Свадебный венок

Роман неплохой,но дурость героини портит всю картину.. >>>>>

Обручальное кольцо

Дошла до половины, не понравился роман! Герой -невоспитанный мужлан, в школе вёл себя безобразно. Задумка книги... >>>>>

Во власти мечты

Ооооочень понравилась книга! >>>>>




  75  

Стас раптом натис на гальма. Вискочив з автівки. По капоту кулаками…

— Усе! — кричав у ліс. — Капець! Дістали! Не поїду! Не хочу! Все! Фініш! Аут! Крапка! Повний алєс капут, мать вашу!

Ліда відчинила дверцята. Випала в глибокий сніг.

— Я… За кермо можу… сісти…

— Ти?! Ти можеш! І сісти! І лягти під кого завгодно!

— Що ти кажеш?.. — сиділа в снігу.

— Шльондра!

— Ти сам…

— Я?! Я?!

— Стасе…

— Я ні з ким! Ти зрозуміла?! Ні з ким не трахався з цих тупих тварюк! Не віриш? — повернувся в бік, звідки їхали-трусилися. Махнув рукою. — Ану! Повернися до них! Запитай! А ти…

— Стасе…

— Шльондра! Ненавиджу!

— Ти сам привіз мене туди.

— А я випробував тебе! Ти зрозуміла, Лідо Вербицька?! Я випробував твою вірність, і ти…

Ліда задихнулася, поплазувала до Стаса.

— Я не хотіла, не хотіла туди їхати…

— Ти?! Ти не хотіла?! Та ти всю дорогу аж трусилася від хоті!

— Я боялася зіпсувати тобі свято. Я не хотіла…

— Хто не хоче, на тих жеребець не заскоче!

— Припини!

— Як лисий? Кльовий чувак? Щось новенького дізналася? Пози там, особливі пестощі. Ану, Лідо! Поділися з чоловіком!

— Я відбивалася, та він сильніший… Він зґвалтував мене! — накричала так відчайдушно, що сніг із гілок посипався.

— Брехня!

— Ні! Ні! — кричала і плакала. — А ти… Де був ти? Чому залишив двері номера відчиненими? Навіщо дозволив цьому огидному… огидному увійти? Спостерігав? Ти спостерігав?

— Так! — агресивно. — Я мав пересвідчитися, що ти…

— Чому ж ти не зупинив його? Чому?!

— Я намагався, але двері були замкнені…

— Тобто…

— Лисий зайшов і замкнув двері. Я не міг… — заплутався. Смикнувся — бреше! Підбіг до Ліди, ухопив за комірчик, смикнув до себе.

— Ти брешеш! Брешеш! Ті козли нікого силою не беруть. У них товариство добровільного збочення. Ти брешеш!

— Ні…

— І оргазму не було?

— Ні! — закричала і враз протверезіла. Оргазм був. Прекрасний і потужний, як цунамі, накрив — не втекти. І не забути. Зі Стасом такого — ніколи… За що? Як тепер із цим жити?.. А він… Він буде з нею жити?

Ухопила Стаса за руку.

— Тільки не покидай…

Стас відштовхнув її з такою силою, що Ліда знову впала у сніг. І так їй там добре, так затишно і безпечно, що аж сльози на очі. «Може, моє місце тут? Заспокоїтися вже. Господи, і забути про все навіки. Бо — скільки ще? Навіщо? Вже не можу. Хай буде тиша…»

І тихо. Так тихо, що Ліда перелякалася. Вишкреблася з кучугури. Навкруги. А Стас де? Порожня, як жінка після аборту, посеред лісового шляху скніла «тойота», блимала безпомічними фарами і в їхньому непевному світлі попереду ще бовваніла темна чоловіча постать. Стас пішки йшов геть.

Ліда — за кермо. За Стасом услід.

— Стасе… Зачекай!

За півгодини дурної забави Стас змерз, як цуцик. Ліда їхала слідом, кричала у відчинене вікно:

— Я благаю… Благаю тебе! їдьмо додому.

Стас зупинився так несподівано, що Ліда мало не втоптала його «тойотою» в сніг. Жахнулася. По гальмах. Вибігла з автівки, трусилася, тягла чоловіка з-під коліс.

— Ти живий? Стасику! Ти живий?!

Лютий, як смерть, Стас, вишкребся з-під автівки, мовчки сів за кермо. Ліда ледь устигла вскочити в салон — двері зачиняла вже на ходу. «Тойота» зірвалася з місця і полетіла. Певно, їй самій уже остогиділо бути єдиною ознакою цивілізації посеред німого засніженого лісу.

До міста дісталися за дві години до Нового року.

Зазвичай Зоряна від'їжджала до рідного Львова напередодні католицького Різдва й поверталася в перших числах січня, але цього року вона придбала у Києві невеличку однокімнатну квартиру на Оболоні й тільки-но встигла перекроїти простір за своїм світосприйняттям, тому на середину грудня лишилася без копійки і вирішила не їхати до рідні з порожніми руками. До того ж вона ніколи не зустрічала Новий рік на славетному київському Майдані, а це ще той досвід. Тож на тридцять перше грудня нові плани Зоряни були такими:

— Забігти до Ліди Вербицької, хоч пані Ліда й скасувала запрошення через хворобу. Привітати хвору колегу і затриматися в неї хвилин на п'ять — не більше.

— На дванадцяту добігти з Подолу до Майдану і там, у компанії тисяч незнайомих людей кричати: «З Новим роком! Ура-а!», лякатися гуркоту феєрверків і відчувати себе маленькою щасливою дитиною у вихорі загального щастя.

  75