138 
- Пане директоре, але ж він не отримав цієї посади?
- Не отримав. Професор Діпіт сказав, що у вісімнадцять років Волдеморт ще занадто молодий для такої роботи, і порадив йому звернутися за кілька років, якщо він не передумає стати вчителем.
- А ви як до цього тоді поставилися, пане директоре? - вагаючись, запитав Гаррі.
- З глибоким занепокоєнням, - відповів Дамблдор. - Я радив Армандові його не брати… я не пояснював йому тих причин, про які розповів тобі, бо професор Діпіт любив Волдеморта й був переконаний у його чесності… та я дуже не хотів, щоб Волдеморт залишився в школі, та ще й з такою владою в руках.
- А якої саме посади він домагався, пане директоре? Який предмет хотів викладати?
Гаррі відчув, що знає відповідь ще до того, як вона зле тіла з Дамблдорових вуст.
- Захист від темних мистецтв. Його тоді викладала стара професорка, яку звали Галатея Веселодум і яка про працювала в Гоґвортсі майже півстоліття.
Отож Волдеморт влаштувався на роботу в крамницю «Борджин і Беркс», і всі вчителі, які були ним захоплені, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун працює в якійсь там крамничці. Але Волдеморт не був там звичайним помічником. Чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання, про які може йтися лише в таких закладах, як «Борджин і Беркс», що, як тобі, Гаррі, відомо, спеціалізуються на товарах з незвичайними й могутніми властивостями. Волдемортові партнери посилали його переконувати власників віддавати їм на продаж свої скарби. Виявилося, що він має до цього неабиякий хист.
- Можу собі уявити, - не втримався Гаррі.
- Атож, - погодився Дамблдор, і на його вуста набігла тінь усмішки. -А зараз настав час послухати ельфиню-домовичку Гокі, яка працювала в дуже старої й дуже багатої відьми на ім'я Гепзіба Сміт.
Дамблдор ударив пляшечку чарівною паличкою, щоб з неї вилетів корок, і вилив вируючий спогад у кам'яну чашу
- Ти перший. Гаррі.
Гаррі встав і нахилився над укритим хвильками сріблястим вмістом сита спогадів. Його обличчя торкнулося поверхні, він провалився в темну порожнечу і приземлив ся в якійсь вітальні перед гладкущою старою жінкою у вигадливій рудій перуці та яскраво-рожевому комплекті ман тій, що спадали хвилями, роблячи її схожою на якийсь розталий морозивний торт. Жінка дивилася в малесеньке прикрашене коштовним камінням дзеркальце й великим пушком рум'янила й так уже червоні щоки, а крихітна старезна ельфиня зашнуровувала на її товстих ногах вузенькі єдвабні пантофлі.
- Швидше, Гокі! - владно звеліла Гепзіба. - Він сказав, що прийде о четвертій, залишилося кілька хвилин, а він не запізнюється ніколи!
Вона заховала пушок у пудреницю, а ельфиня-домовичка випросталася. Своєю головою вона ледве сягала сидіння Гепзібиного крісла, її тонка мов папір шкіра зви сала з тіла так само, як і хрустке льняне простирадло, що в нього вона була закутана, наче в тогу.
- Як я виглядаю?-Гепзіба крутила головою, щоб побачити себе в дзеркальці з різних боків.
- Чудово, мадам, - пискнула Гокі.
Гаррі припустив, що в Гокі був записаний у контракті обов'язок брехати у відповідь на такі запитання, бо Гепзібу Сміт аж ніяк не можна було назвати привабливою.
Задзенькав дзвінок біля дверей і ельфиня та її господиня аж підскочили.
- Швидше, Гокі. швидше, він уже тут! - крикнула Гепзіба, й ельфиня подріботіла з кімнати, такої захаращеної різними речами, що важко було уявити, як можна ступи ти хоч крок і не звалити щонайменше десяток предметів: там були шафи, напхані лакованими скриньками, стелажі.
заставлені тисненими золотом книжками, полиці з небесними сферами та глобусами, а також безліч квітучих рослин у вазонах, що стояли на мідних посудинах: словом, кімната була схожа одночасно на магічну антикварну крамничку і оранжерею.
Ельфиня-домовичка повернулася за кілька хвилин у су проводі стрункого юнака, в якому Гаррі легко впізнав Волдеморта. Той був у простому чорному костюмі, мав трохи довше, ніж у школі, волосся й запалі щоки, але все це йому личило: він здавався ще вродливішим, ніж колись. Волдеморт перетнув захаращену кімнату з упевненістю, що свідчила про неодноразові попередні візити, і низько схилився над пухкенькою ручкою Гепзіби, ледь торкнувшись її вустами.
- Я вам приніс квіти, - сказав він тихо, витворюючи з нічого букет троянд.
- Ох ти бешкетник!-пискнула стара Гепзіба, хоч Гаррі помітив заздалегідь поставлену на столику біля неї порожню вазу. -Ти балуєш літню даму, Томе… сідай, сідай… де Гокі…ага…
138 
