140 
Тепер сумніву не було: Волдемортові очі на цих словах спалахнули червоним сяйвом, а суглоби пальців, що три мали ланцюжок медальйона, побіліли.
- … припускаю, що Беркс заплатив їй жалюгідну суму, але ось він який, цей медальйон… гарний, правда? І знову ж таки, йому приписують могутні властивості, але я тільки зберігаю…
Вона простягла руку, щоб забрати медальйон. На якусь мить Гаррі здалося, що Волдеморт його не віддасть, але медальйон вислизнув з його пальців і знову опинився на червоній оксамитній подушечці.
- Отак-от, любий Томе. Гадаю, для тебе це була насолода!
Гепзіба глянула на нього, і Гаррі вперше побачив, як зів'яла її дурнувата усмішка.
- З тобою все гаразд, хлопчику?
- О так, - спокійно відповів Волдеморт - Усе чудово…
- Мені здалося… але це, мабуть, гра світла… - Гепзіба рознервувалася, і Гаррі здогадався, що й вона помітила миттєвий червоний спалаху Волдемортових очах. - На, Гокі, віднеси й замкни… тими закляттями, що й завжди…
- Треба вертатися, Гаррі, - тихо сказав Дамблдор і. поки крихітна ельфиня виносила коробочки, він схопив Гаррі за лікоть, і вони помчали крізь небуття у директорський кабінет.
- Гепзіба Сміт померла через два дні після цієї сценки, - повідомив Дамблдор, сідаючи й пропонуючи Гаррі теж сісти. - Міністерство засудило ельфиню-домовичку Гокі за випадкове додавання отрути у вечірнє какао господині.
- Не може бути! - сердито вигукнув Гаррі.
- Бачу, ми в цьому однієї думки, - додав Дамблдор. - Авжеж, є дуже багато схожого між цією смертю та загибеллю Редлів. В обох випадках вину взяв на себе хтось інший, хто добре пам'ятав причину смерті…
- Гокі зізналася?
- Вона пригадала, що замість цукру ненавмисне додала в хазяйчине какао, як згодом виявилося, смертельну й маловідому отруту, - пояснив Дамблдор. - 3 цього зробили висновок, що ельфиня не мала злого наміру, просто вона старенька й неуважна…
- Волдеморт видозмінив їй пам'ять, так само, як і Мор фінові!
- Я теж дійшов такого висновку, - погодився Дамблдор. - І так само, як і в ситуації з Морфіном, у міністерстві були заздалегідь схильні звинувачувати Гокі…
- …тому, що вона була ельфинею-домовичкою, - за кінчив речення Гаррі. Він ще ніколи не відчував такої симпатії до заснованого Герміоною товариства захисту ельфів «С.С.Е.Ч.А».
- Саме так, - підтвердив Дамблдор. - Вона була старенька, і зізналася, що додала щось у напій, тому ніхто в міністерстві не мав бажання затягувати розслідування. Як і у випадку з Морфіном, коли я врешті напав на її сліди й зумів видобути з неї спогади, її життя вже добігало кін ця… її спогади, зрозуміло, нічого не доводять, крім того, що Волдеморт знав про існування тієї чашки й медальйона.
Коли Гокі вже засудили, Гепзібина родина виявила, що зникли два її найбільші скарби. Минув якийсь час. поки вони остаточно в цьому переконалися, бо вона мала багато схованок і надзвичайно ревно оберігала свою колекцію. Та ще перед тим, як вони в цьому переконалися, юнак, що працював помічником у крамниці «Борджина й Беркса» і регулярно відвідував небайдужу до нього Гепзібу. звільнився з роботи й щез. Його працедавці не знали, де він дівся; його зникнення стало для них великою несподіванкою. І потім ще дуже довго вони нічого не знали й не чули про Тома Редла.
- А зараз. Гаррі, - сказав Дамблдор, - якщо ти не за перечуєш, я хотів би зробити ще одну невеличку паузу і звернути твою увагу на деякі моменти цієї історії. Волдеморт скоїв ще одне вбивство: чи сталося це вперше, від коли він убив Редлів. я не знаю, хоч думаю, що так. Тепер, як ти вже бачив, він убивав не заради помсти, а задля наживи. Він захотів здобути дві легендарні реліквії, що їх йому показала та бідолашна й заморочена ним стара жінка. Так само, як колись він обкрадав інших дітей у сиротинці або вкрав перстень у свого дядька Морфіна, тепер він просто втік, прихопивши Гепзібині чашку й медальйон.
- Та це ж, - насупився Гаррі, - це просто божевілля… ризикувати всім, кидати роботу заради цих…
- Для тебе, може, й божевілля, але не для Волдеморта. - заперечив Дамблдор. - Сподіваюся, Гаррі, з часом ти збагнеш, що для нього означали ці речі, але погодься, не так і важко припустити, що він побачив у медальйоні щось таке, що мало належати йому.
- У медальйоні можливо. - погодився Гаррі, - але навіщо було брати ще й чашку?
- Вона належала одній із засновниць Гоґвортсу, - на гадав Дамблдор. - Мені здається, що він відчував непереборний потяг до школи, тому й не зміг відмовитися від предмета, пов'язаного з історією Гоґвортсу. Були, напевно, й інші причини… сподіваюся, свого часу я зумію їх тобі продемонструвати.
140 
